Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Відьмак. Вежа Ластівки - Анджей Сапковський

Відьмак. Вежа Ластівки - Анджей Сапковський

Читаємо онлайн Відьмак. Вежа Ластівки - Анджей Сапковський
class="p1">— Слухаю, Картіє.

— Як довго ще я муситиму грати роль дурної коханки? Хотіла б я повернутися до навчання, присвятити себе науковій праці…

— Недовго, — перервала Ассіре. — Але трохи ще доведеться. Тримайся, дитино.

Кантарелла зітхнула.

Вони закінчили розмову, попрощалися. Ассіре вар Анагід зігнала кота з крісла, ще раз прочитала лист від Фрінгілли Віго, яка розважалася у Туссані. Замислилася, бо лист її непокоїв. Між рядками ніс він якийсь зміст, який Ассіре відчувала, але не могла зрозуміти. Було вже далеко за північ, коли Ассіре вар Анагід, нільфгардська чародійка, запустила мегаскоп і встановила телекомунікацію із замком Мотнекальво у Реданії.

Філіппа Ейльгарт була у коротесенькій нічній сорочці на тонесеньких бретельках, а на щоці і в декольте мала вона сліди напомажених губ. Ассіре найвищиім зусиллям стримала гримасу невдоволення. Ніколи-преніколи не зумію я цього зрозуміти, подумала. І розуміти цього я не бажаю.

— Ми можемо говорити вільно?

Філіппа зробила долонею широкий жест, який оточив її магічною сферою тактовності.

— Тепер так.

— Я маю інформацію, — сухо почала Ассіре. — Сама по собі вона не є сенсаційною, про те навіть баби біля криниць балакають. Утім…

* * *

— Уся Реданія, — сказав Естерад Тиссен, дивлячись на свою карту, — може зараз виставити тридцять п’ять тисяч лінійного жолдацтва, в тому числі чотири тисячі важкої кавалерії. Якщо, звісно, округляти.

Дійкстра кивнув. Підрахунок був абсолютно точним.

— Демавенд і Мева мали подібну ж армію. Емгир розгромив її за двадцять шість днів. Те саме станеться і з військами Темерії і Реданії, якщо ви їх не зміцните. Я підтримаю твою ідею, Дійкстро, твою і Філіппи Ейльгарт. Вам потрібно військо. Потрібна вам хоробра, добре навчена й добре екіпірована кіннота. Потрібно вам такої кінноти за якийсь мільйон бізантів.

Шпигун підтвердив, кивнувши, що проти такого підрахунку він нічого не може заперечити.

— Утім, як тобі, безумовно, відомо, — сухо продовжив король, — Ковір завжди був, є і буде нейтральним. Із Нільфгардською імперією нас зв’язує договір, підписаний іще моїм дідом, Естерілом Тиссеном, і імператором Фергусом вар Емрейсом. Буква того договору не дозволяє Ковіру підтримувати ворогів Нільфгарду військовою допомогою. Як і грошима на військо.

— Коли Емгир вар Емрейс задавить Темерію і Реданію, — кашлянув Дійкстра, — тоді він гляне на північ. Емгир не зупиниться. Раптом може виявитися, що договір ваш не вартий і фунта клоччя. От тільки-но ми говорили про Фольтеста з Темерії, який трактатами з Нільфгардом зумів купити собі аж шістнадцять днів миру…

— О, мій дорогий, — обурився Естерад. — Так не можна аргументувати. Із договорами — як зі шлюбом: їх не укладають із думкою про зраду, а коли вже уклали, то не підозрюють. А кому то не пасує, той нехай і не одружується. Бо не можна стати рогоносцем, не бувши у шлюбі, але визнай, що страх перед рогами — то жалюгідне й досить смішне виправдання для вимушеного целібату. А роги у шлюбі — то не тема для міркувань: «Що було б, якби». Поки рогів ти не носиш, то й питання те не постає, немає тоді про що говорити. Але коли ми вже про роги, то як там почуває себе чоловік чарівної Марії, маркіз де Мерсе, реданський міністр фінансів?

— Ваша Королівська Величносте, — вклонився прохолодно Дійкстра, — має гідних заздрості інформаторів.

— Авжеж, маю, — признався король. — Ти б здивувався, скільки і яких гідних. Але й тобі не слід соромитися своїх. Тих, яких ти маєш при моїх дворах, тут і в Понт Ваніс. О, клянуся, що будь-хто з них заслуговує найвищих похвал.

Дійкстра навіть оком не змигнув.

— Емгир вар Емрейс, — продовжував Естерад, дивлячись на німф на плафоні, — також має кількох добрих агентів із добрими посадами. Тому повторю: державний інтерес Ковіру — то нейтралітет і принцип pacta sunt servanda[29]. Ковір укладених умов не порушує. Ковір не порушує умов навіть для того, щоб попередити порушення умов іншою стороною.

— Насмілюся зауважити, — сказав Дійкстра, — що Реданія не підмовляє Ковір до порушення договорів. Реданія жодним чином не просить про союз чи військову допомогу Ковіру проти Нільфгарду. Реданія бажає… позичити малесеньку суму, яку ми повернемо…

— Я вже те бачу, — перебив король, — як ви повертаєте. Але то академічні міркування, бо не позичу я вам ані шелягу. А дурною казуїстикою ти мене не мороч, Дійкстро, бо пасує вона до тебе, як слинявчик до вовка. Якісь інші, серйозні, мудрі й вдалі аргументи маєш?

— Не маю.

— Пощастило тобі, — після хвилини мовчання сказав Естерад Тиссен, — що став ти шпигуном. У торгівлі кар’єри б ти не зробив.

* * *

Споконвіку всі королівські пари мали окремі спальні. Королі — із дуже різною частотою — відвідували спальні королев, а бувало й так, що королеви робили несподівані візити у спальні королів. А потім подружжя розходилися до власних кімнат і ліжок.

Монарша пара Ковіру і з того погляду становила виняток. Естерад Тиссен і Зулейка завжди спали разом — у одній спальні, на одному гігантському ложі з гігантським балдахіном.

Перед сном Зулейка — надягнувши окуляри, у яких вона соромилася показуватися підданим — зазвичай читала Добру Книгу. Естерад Тиссен зазвичай говорив.

Тієї ночі також не було інакше. Естерад надягнув нічний ковпак, а у руки узяв берло. Любив тримати берло й гратися ним, а офіційно не робив того, бо боявся, що піддані вважатимуть його претензійним.

— Знаєш, Зулейко, — говорив він, — останнім часом чудернацькі маю я сни. Вже котрийсь раз підряд сниться мені та відьма, моя мати. Стоїть наді мною і повторює: «Маю дружину для Танкреда, маю дружину для Танкреда». І показує мені симпатичну, але надто молоду дівчинку. І знаєш, Зулейко, ким є та дівчинка? То Цірі, онука Каланте. Ти пам’ятаєш Каланте, Зулейко?

— Пам’ятаю, мій чоловіче.

— Цірі, — говорив далі Естерад, граючись берлом, — це саме та, на якій начебто хоче оженитися Емгир вар Емрейс. Дивне видіння, дивовижне… Яким би, до дідька, чином вона могла стати дружиною Танкреда?

— Танкредові, — голос Зулейки трохи змінився, як завжди, коли вона говорила про сина, — дружина б придалася. Може б, він постатечнішав…

— Може, — зітхнув Естерад. — Хоча я сумніваюся, але, може, й так. У кожному разі, шлюб — то хоч якийсь шанс. Гмм… Та Цірі… Ха! Ковір і

Відгуки про книгу Відьмак. Вежа Ластівки - Анджей Сапковський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: