Принцеса і королева, або Чорні та Зелені - Джордж Мартін

Скоро Арракс упав з неба зламаний та скалічений, і його ковтнули буремні води затоки. Голову з шиєю викинуло на скелі попід Штормоламом за три дні по тому на жирну тризну крабам та мартинам. Туди ж вимило і мертве тіло принца Люцериса.

З його смертю війна круків, посольств та шлюбних угод скінчилася. І розпочалася війна вогнем та кров’ю.

V. Король-Берег

Коли королева Раеніра на Дракон-Камені дізналася про смерть Люцека, то впала додолу і зомліла. Молодший брат Люцека, Джофрі (Джак тоді ще не повернувся зі своєї подорожі на північ), дав страшну клятву помститися принцові Аемонду та князеві Борросу. Якби не втручання Морського Змія та принцеси Раеніс, малий тоді ж таки скочив би на свого дракона і ринув у небо.

Поки чорна рада сиділа і мудрувала, як ударити у відповідь, з Гаренголу прилетів крук.

— Око за око, сина за сина, — писав принц Даемон. — Люцерис не залишиться без відплати.

Замолоду обличчя та сміх Даемона Таргарієна знав кожен гаманоріз, кожна хвойда і кожен шахраюватий гравець у кості з Блошиного Подолу. Принц і досі мав друзів у найбридкіших кишлах Король-Берега та чимало прихильників серед золотокирейників. При дворі їх теж було декілька, невідомих ані королю Аегону, ані Правиці, ані королеві-удовиці. Таємні союзники принца сиділи навіть у зеленій раді… а ще був один спритний посередник, один любий друг, якому він особливо довіряв — той знав усі шинки та щурячі нори у тіні Червоного Дитинця незгірш від самого Даемона за колишніх часів і умів ходити найтемнішими тінями міста всюди, де бажав. Саме до нього, схожого видом на бліду смерть, звернувся принц відомими лише йому таємними шляхами, щоб привести у дію жахливу помсту.

Належних людей повірник принца Даемона знайшов у гидких харчівнях Блошиного Подолу. Один колись був десятником у міській варті; величезний з себе, брутальний стражник втратив золоту кирею за побиття повії на смерть у п’яному сказі. Інший був щуроловом Червоного Дитинця. Справжні імена тих поганців для історії втрачені, а нам вони відомі під прізвиськами Крівця та Бриндзя.

Приховані двері та потаємні проходи, набудовані Маегором Лютим у його дитинці, були відомі щуроловові не гірше, ніж тим щурам, яких він ловив у найдальших кутках замку. Крізь давно забутий хід Бриндзя провів Крівцю невидимим для варти до самого серця твердині. Дехто вважає, що вони замірялися на самого короля, але кожен Аегонів крок супроводжувала Королегвардія, і навіть Бриндзя не знав іншого шляху до Маегорового Острогу або з нього, крім підйомного мосту над сухим ровом зі страшними залізними шпичками.

Але Башта Правиці була гірше убезпечена від таємного нападу. Двоє найманців пролізли крізь стіни, непомічені списниками, що вартували коло дверей башти. Покої пана Отто їх не цікавили; натомість вони прослизнули до опочивальні його дочки поверхом нижче. Тут оселилася королева Алісента після смерті короля Візериса, коли син її Аегон перебрався до Маегорового Острогу з власною королевою. Опинившись усередині, Бриндзя зв’язав королеву-вдовицю і заткнув їй рота, поки Крівця душив на смерть покоївку. Опісля вони сіли й стали чекати, бо знали, що королева Гелаена має звичай щовечора приводити своїх дітей до їхньої бабусі побажати доброї ночі.

Не відаючи про небезпеку, королева з’явилася у супроводі трьох дітей, коли над замком густішали сутінки. Близнюкам Джаяхаерисові та Джаяхаері було шість років, Маелорові — два. Входячи до покоїв, Гелаена тримала меншенького за малу ручку і гукала ім’я своєї матусі. Крівця засунув двері й миттю зарізав охоронця королеви, а Бриндзя зненацька вихопив Маелора з її рук.

— Заверещиш — помруть усі, — мовив Крівця до її милості.

Кажуть, що королева Гелаена зберегла витримку і не заверещала.

— Хто ви такі? — завимагала вона від двійка харцизяк.

— Збирачі боргів, — мовив Бриндзя. — Око за око, сина за сина. Ми візьмемо життя лише одного, аби чесно зрівняти рахунок. А решті не зачепимо навіть волоса на голові. То котрого синочка бажають втратити ваша милість?

Коли королева Гелаена усвідомила, чого вони хочуть, то почала вмовляти вбити її, але зглянутися на дітей.

— Нє, діла не буде. Дружина — то не син, — відповів Крівця. — Віддавай одного шмаркача.

Бриндзя попередив, щоб королева обирала швидше, поки Крівця не знудився і не зґвалтував мале дівчисько задля розваги.

— Ви мусите обрати, — наполягав він, — бо заріжемо усіх.

Стоячи навколішки і проливаючи сльози, Гелаена назвала молодшого, Маелора. Можливо, королева думала, що він малий і не зрозуміє. Або ж розсудила, що старший хлопчик Джаяхаерис, першачок і спадкоємець короля Аегона, є важливішим для Залізного Престолу.

— Чув, малий? — прошепотів Бриндзя до Маелора. — Твоя мамця бажає тобі смерті.

Він вишкірився до Крівці, і здоровезний найманець одним ударом відтяв голову принцові Джаяхаерису. Королева заверещала.

Дивина, але щуролов та зарізяка дотрималися обіцянки і не завдали жодної шкоди ані Гелаені, ані решті її дітей, а просто втекли з головою принца в руках.

Крівця і Бриндзя не позбавили Гелаену життя, та однак воно скінчилося у тих страшних сутінках. Королева припинила їсти і вмиватися, не виходила зі своїх покоїв і не могла більше бачити другого сина Маелора, знаючи, що сама прирекла його на смерть. Король не мав іншого вибору, як забрати малого від неї та віддати на виховання королеві-матері Алісенті. Відтоді Аегон з дружиною спали нарізно; королева Гелаена дедалі глибше занурювалася у горе та безумство, а король лютував, пив і знову лютував.

Тепер кривавий розбрат було вже нічим не спинити.

VI. Граківня

Падіння Гаренголу до рук принца Даемона стало для короля тяжким ударом. Перед ним Аегон II вважав, що справа його зведеної сестри конче безнадійна. Та після Гаренголу його милість король уперше відчув себе вразливим перед небезпекою. Наступними тяжкими ударами стали швидкі поразки при Вогонь-Млині й Камінному Заплоті. Аегон раптом усвідомив, що його влада хиткіша, ніж він гадав.

Страхи його ще поглибилися, коли прибули круки з Обширу, де «зелені» вважали себе найсильнішими. Дім Вишестраж та місто Староград непохитно стояли за короля Аегона, і острів Вертоград також підтримував його милість… але в інших дідицтвах півдня князі та пани один за одним ставали за Раеніру, серед них князь Костян на Трибашті, князь Мулендор на Висотах, князь Тарлі на Рогошпилі, князь Рябин на Золотогаї та князь Хмур на Сірощиті.

Далі удари посипалися один за одним: Долина, Біла Гавань, Зимосіч. Під прапори принца Даемона до Гаренголу поспішали