Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Читаємо онлайн Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон
казарми.

— І що ж ти робитимеш тепер?

— Не знаю, — Каладін глянув убік, де Ґаз усе ще точив ляси з солдатами. — Хоча ні, знаю.

Сержант помітив наближення Каладіна, і на його обличчі зненацька проступив вираз непідробного жаху. Він раптово перервав розмову та спішно метнувся за штабель колод.

— Сил, — попросив Каладін, — ти не могла би прослідкувати за ним?

Усміхнувшись, та перетворилася на ледь помітну білу смужку й кулею промчалася в повітрі, залишивши по собі слід, що повільно розвіювався. Каладін зупинився там, де щойно стояв Ґаз.

За якусь мить Сил повернулася та знову набула дівочої подоби.

— Він ховається між он тими двома казармами, — показала вона. — Зачаївся там і на всі боки озирається, чи не йдеш ти, бува, вслід.

Каладін усміхнувся й попрямував кружним шляхом довкола бараків. В одному з проходів він помітив постать, яка присіла в тіні та якраз дивилася в інший бік. Відтак Каладін прокрався вперед і вхопив Ґаза за плече. Той зойкнув з переляку і, розвернувшись, замахнувся. Каладін завиграшки перехопив його кулак.

Ґаз звів на нього нажахані очі.

— Я не збирався брехати! Ну немає в тебе — буря на твою голову — влади поза полем битви. Якщо ти знову… хоч пальцем… я тебе…

— Заспокойся, Ґазе, — сказав Каладін, відпускаючи його. — Я не збираюся задавати тобі прочухана — принаймні поки що.

Коротун позадкував, потираючи плече й зиркаючи на Каладіна.

— Сьогодні третій захід, — мовив той, — день платні.

— Отримаєш за годину разом з усіма.

— Ні. Вона в тебе з собою. Я бачив, як ти розмовляв там із кур’єром, — сказав Каладін і вимогливо простягнув руку.

Ґаз роздратовано щось пробурмотів, але видобув гаманця й заходився рахувати сфери. У центрі кожної зблискував крихітний, мерехтливий вогник. Діамантові марки, кожна вартістю у п’ять діамантових скалок. За одну скалку можна було купити буханець хліба.

Ґаз відрахував чотири марки, хоча в тижні, як відомо, п’ять днів. Сержант віддав їх Каладінові, але той не поспішав забирати руку, так само наставляючи долоню.

— З тебе ще одна, Ґазе.

— Ти ж казав…

— Ну ж бо!

Той підскочив, а тоді дістав сферу.

— Ти, ваше благороддя, якось дивно розумієш, що означає дотримувати слова. Ти обіцяв мені…

І змовк, щойно Каладін узяв сферу, яку тільки-но отримав, і вручив її назад.

Сержант насупився.

— Не забувай, звідки вона береться, Ґазе. Я дотримаю свого слова, але ти не забиратимеш собі частини моєї платні. Я даватиму її тобі. Втямив?

Той виглядав спантеличеним, однак миттю вхопив сферу з Каладінової руки.

— Якщо зі мною щось трапиться, грошей ти більше не побачиш, — мовив мостонавідник, ховаючи інші чотири сфери до кишені, а тоді ступив крок уперед. Каладін був чималого зросту й просто височів над набагато нижчим Ґазом. — Пам’ятай про нашу угоду. І не смій заважати мені.

Проте сержант не давав себе залякати. Він сплюнув убік, і темний згусток мокротиння прилип до кам’яної стіни, помалу сповзаючи донизу.

— Я не стану задля тебе брехати. Якщо ти гадаєш, що за якусь обкрєм’яну марку на тиждень я буду…

— Я очікую лише на те, про що сказав. Які сьогодні наряди в Четвертого мосту на території табору?

— Відповідаєте за прибирання в їдальні після вечері.

— А мостове чергування?

— Післяобідня зміна.

Це означало, що ранок був у їхньому розпорядженні. Команді це сподобається: можна буде провести день платні, марнуючи сфери на азартні ігри та повій, і навіть на якусь часинку забути про те жалюгідне життя, яке випало на їхню долю. Після обіду їм доведеться повернутися для чергування, тобто очікування на території складу деревини на випадок можливої вилазки. А після вечері вони вишкрібатимуть казанки.

Ще один змарнований день. Каладін повернувся, щоб іти назад до складу деревини.

— Ти нічого не зміниш, — гукнув йому вслід Ґаз. — Вас запроторили в мостонавідники не з доброго дива.

Каладін не стишував кроку. Сил спурхнула з даху й опустилася йому на плече.

— У тебе немає влади, — і далі горланив сержант. — Ти не якийсь там польовий командир. Ти всього лишень бурещасний мостонавідник. Чуєш? Не можна отримати владу, не маючи звань!

Прохід між казармами залишився позаду.

— Він помиляється.

Сил перебралася перед його обличчя й зависла так на весь час, доки він ішов.

— Влада береться не від звання, — мовив Каладін, перебираючи сфери в кишені.

— А звідки ж?

— Від людей, які наділяють тебе нею. Це єдиний спосіб її отримати, — він озирнувся в той бік, звідки йшов. Ґаз усе ще стояв у проході. — Сил, адже ти не спиш, так?

— Спрен спить? — здавалося, сама думка про таке насмішила її.

— Ти не могла би початувати наді мною вночі? — попросив він. — Попильнувати, щоби Ґаз, бува, не підкрався, поки я спатиму, і не спробував щось встругнути? Цілком можливо, що він захоче раз і назавжди позбутися мене.

— Гадаєш, він і справді це зробить?

Каладін на хвильку замислився.

— Ні, не думаю. Я стикався з дюжиною таких, як він, — дрібних капосників, яким тільки й стає сили, щоби дратувати. Ґаз, звісно, покидьок, та навряд чи здатний на вбивство. Крім того, за його логікою, необхідність укоротити мені віку відсутня — досить просто почекати, доки я загину під час однієї з вилазок. Проте береженого і Всемогутній береже. Наглянь за мною, якщо не важко. І розбуди, щойно він спробує щось утнути.

— Залюбки. Але якщо він поскаржиться командуванню? Домагатиметься, щоби тебе стратили?

Каладін скривився.

— Тут я нічим не зможу зарадити. Однак навряд чи Ґаз на це піде. Адже тоді він виглядатиме слабаком в очах начальства.

Крім того, страту через стинання голови берегли спеціально для тих мостонавідників, котрі відмовлялися бігти на штурм паршендійських позицій. Тож допоки він погоджувався наступати, смерть від своїх йому не загрожувала. Власне, армійське командування взагалі не горіло бажанням карати мостову обслугу. На Каладіновій пам’яті член однієї з команд скоїв убивство, і того дурня всього лише підвісили надворі на час великобурі. А крім цього випадку, він був свідком хіба того, як кільком його товаришам урізали платню за бійку, та ще парочку висікли батогами за те, що занадто повільно бігли на початковому етапі вилазки.

Усі відбувалися мінімальними покараннями. Головнокомандувачі добре розуміли, що життя мостонавідників

Відгуки про книгу Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: