Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Ерагон - Крістофер Паоліні

Ерагон - Крістофер Паоліні

Читаємо онлайн Ерагон - Крістофер Паоліні
релігія, друже мій. Тут п’ють людську кров і приносять у жертву людей. А священики тут здебільшого не мають рук чи ніг, бо чим менше на тобі плоті, тим менше ти прив’язаний до світу смертних. До того ж, вони ніяк не визначаться, якому з піків Хелгрінда треба молитися.

— Яка гидота! — здригнувся Ерагон.

— Згоден, — кивнув Бром, — тільки не кажи цього в місті. Інакше, аби спокутувати свій гріх, матимеш віддати свою руку.

Під брамою Драс-Леони юрмилися люди, тож мандрівникам із кіньми довелося проштовхуватись крізь натовп. Обабіч воріт стояло десятеро воїнів, що ліниво розглядали юрбу. Утім, Ерагон із Бромом в’їхали в місто без жодних перешкод.

Відразу ж за міським муром будинки були високі й вузькі через брак місця. Вони тулилися один до одного, притискаючись до муру. Більшість із них нависали над кривенькими вулицями, затуляючи собою небо. Майже всі споруди були дерев’яні, якогось незрозумілого кольору, через що місто здавалося ще похмурішим. У повітрі смерділо, на вулицях валялися купи сміття.

Замурзані дітлахи билися під ногами за шматок хліба, тут-таки жебракували каліки, чиї завивання долинали, наче з пекла.

— У нас навіть тварини живуть краще, — обурився Ерагон, згадуючи рідні краї. — Ні, я тут не залишусь!

— Не звертай уваги, — озвався Бром. — Давай ліпше знайдемо таверну, де можна спокійно посидіти. Хоча в Драс-Леоні це не так уже й просто зробити, я не збираюсь стирчати тут.

Минаючи злиденні місця, вони незабаром виїхали до кращої частини міста. «Як тутешні багатії можуть жити поряд із суцільним стражданням?» — дивувався хлопець.

Пристойна кімнатка знайшлася в «Золотій Кулі», дешевому, але не дуже брудному готелі. До однієї стіни тут тулилося вузеньке ліжко, поруч із яким стояв кривий столик і умивальник. Глянувши на постіль, Ерагон скривився.

— Краще я спатиму на підлозі, — вирішив він. — Інакше клопи мене живцем з’їдять.

Проте Бром, кинувши торби на матрац, солодко потягнувся:

— А я дам їм можливість трохи перекусити!

— І що тепер? — спитав хлопець, кладучи свої речі на підлогу.

— Тепер пошукаємо чогось попоїсти, — озвався з ліжка Бром. — Ну, й пива, звичайно. А потім полягаємо спати. Разаків залишимо на завтра.

Виходячи з кімнати, старий попередив:

— Тільки дивись, не плескай багато язиком. Якщо нас викриють, нам доведеться звідси тікати.

Страви в таверні були такі собі, а ось пиво виявилось некепським. Коли вони нарешті дісталися своєї кімнати, в Ерагоновій голові приємно гуло. Він постелив собі на підлозі й заліз під ковдру, а Бром у чому був упав на ліжко.

Перш ніж заснути, юнак поговорив із Сапфірою.

«Ми пробудемо тут кілька днів, але менше, ніж у Тейрмі, — сказав він. — Коли ми з’ясуємо, де разаки, ти допоможеш нам їх зловити. Гаразд? Про все інше поговоримо вранці, бо я щось не дуже…»

«Ти напився», — зрозуміла Сапфіра.

Безперечно, вона мала рацію, але Ерагонові сподобалось, що його не сварили, а тільки нагадали:

«Уранці, хлопче, я тобі не позаздрю».

«От хто мені позаздрить, — пробелькотів крізь сон юнак, — так це Бром. Він випив удвічі більше».

Слід олії

«І про що я думав учора?» — це було перше, що промайнуло в Ерагоновій голові, коли він уранці прокинувся. У ній глухо гули джмелі, у роті було сухо, наче в тому пеклі. Юнак болісно скривився, коли поруч пробіг пацюк, чиї кроки тупо відлунювали в мозку.

«Ну, то як ми почуваємось?» — уїдливо поспиталась Сапфіра.

Ерагон нічого не відповів.

За деякий час із ліжка з гуркотом звалився й Бром. Він підставив голову під холодну воду з умивальника, але, не витримавши, закашлявся й подався з кімнати геть.

— Ви куди? — гукнув Ерагон.

— Лікуватися, — захрипло озвався старий.

— Зачекайте, я з вами, — і собі заметушився під ковдрою хлопець.

Уже перед шинквасом тієї самої таверни Ерагон зрозумів, що лікування Брома полягає в тому, аби випити якомога більше гарячого чаю впереміш із крижаною водою. І, ніде правди діти, — з обов’язковою чаркою бренді. Коли вони повернулися до готелю, Ерагон уже більш-менш нормально тримався на ногах.

Бром пристебнув меча й розправив зім’ятий плащ.

— Насамперед треба розпитати людей, — нарешті сказав він. — Дізнатися, куди саме в Драс-Леоні надходила олія й куди її потім переправляли. До цього причетні або воїни, або найманці з місцевого люду. Тож треба пошукати серед них.

Вийшовши з «Золотої Кулі», вони рушили в бік складів, на які могла надходити олія Сейтр. Ближче до центру вулиці прямували вгору, тягнучись до палацу. Той гордовито височів над усіма міськими спорудами, окрім, звісно, собору.

Внутрішній дворик палацу прикрашала перламутрова мозаїка, а стіни було інкрустовано золотом. У нішах стояли статуї, що тримали в руках палички фіміаму, від яких линув ароматний дим. Ціла армія охоронців пильно придивлялася до перехожих.

— Хто ж тут мешкає? — прошепотів Ерагон.

— Маркус Табор, правитель міста, — відповів Бром. — Він звітує лише перед королем і власною совістю, яка в нього навряд чи є.

Вони обійшли довкола палацу, розглядаючи крізь грати розкішні панські хороми.

Проблукавши до обіду, мандрівники так і не почули й не знайшли нічого вартісного, тож вирішили перепочити та підкріпитися.

— Це місто занадто велике для двох шпигунів, — сказав по дорозі Бром. — Нам треба розділитися. Спробуй завтра порозпитувати сам.

Прощаючись, старий блимнув на юнака з-під кошлатих брів і тицьнув йому кілька монет:

— Але не нароби дурниць, гаразд?

— Не нароблю! — радісно вигукнув той, вибігши вулицею на майдан.

Решту дня Ерагон провів, розмовляючи з крамарями та наймитами. Парубок поводився якомога привітніше й був напрочуд чемний. Слухаючи поради, він бігав з одної частини міста в іншу. Здавалося, що ніхто взагалі не чув ні про яку олію. І куди б він не пішов, за ним скрізь стежив собор. Сховатися від його височезних шпилів було неможливо.

Нарешті юнакові таки трапився один чоловік, що допомагав перевозити олію Сейтр і пам’ятав, куди саме її доставляли. Зраділий Ерагон побіг оглянути ту будівлю, а потім повернувся до «Золотої Кулі». За годину там з’явився й Бром, який просто падав із ніг від утоми.

— Що-небудь знайшли? — спитав Ерагон.

— Серед усього, що я сьогодні почув, найцікавіша новина стосується саме тебе, — перевівши подих, сказав старий. — Наприкінці тижня сюди приїздить Галбаторікс.

— Як? — вигукнув хлопець.

Бром стомлено сперся на стіну, зморшки на його чолі поглибшали.

— Здається, Табор надто запанів, тож Галбаторікс вирішив його провчити. До речі, це перший випадок за останні десять років, коли король виїздить за межі Урубейна.

— Ви гадаєте, він про нас знає? — захвилювався Ерагон.

— Звісно, знає, — відповів Бром. — Але поки що може не

Відгуки про книгу Ерагон - Крістофер Паоліні (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: