Повернення Короля - Джон Рональд Руел Толкін

На галявині лицарі - рослі гвардійці в блискучих кольчугах, чорних зі сріблом, - усі низько схилялися перед гобітами. Потім лунко заграла сурма, і вони ступили на просіку, що розділяла діброву. За нею відкрилося розлоге поле, а за ним - широка річка; легесенький пар, що здійнявся над водою, сповивав сріблястим серпанком довгий лісистий острів на стрижні і безліч причалених до берега кораблів. На полі рівними рядами вишикувалися незліченні полки. Коли гобіти наблизились, блиснули мечі, вийняті з піхов, списи вдарили об щити, заграли ріжки і сурми, і багатоголосий, різномовний хор вигукнув:

- Хай живуть напіврослики! Кайо і Періан ананн! Аглар і Періаннат! Слава Фродо і Сему! Даур а Бергаель, коннинен Аннун! Еглеріо! Хвала їм! А лантате! Лаудаве лайтуваль! Слава! Коннаколиндор, а лайта таріенна! Хранителям Персня слава повік!

Фродо і Сем, вражені, зніяковілі, червоніючи, з блискучими очима йшли серед цих дружних вигуків до узвишшя, вкритого дерном. На ньому стояли три похідних крісла: над правим тріпотів прапор з білим конем на зеленому полі, над лівим - блакитний зі срібним кораблем. Посередині ж, на високому ратищі, майорів на вітрі чорний прапор із квітучим Білим Деревом, короною і Сімома Зірками. Під ним на різьбленому кріслі сидів воїн у кольчузі, але без шолома, з великим мечем на колінах. Він підвівся назустріч гобітам, темноволосий, із сірими очима, прекрасний і світосяйний, справжній король Рослого народу. І хоча він дуже змінився, гобіти відразу впізнали його і кинулися обіймати: [212]

- Це вже занадто! - кричав Сем. - Та це ж наш Блукач!

- Та він же, - посміхнувся Арагорн. - Далеку дорогу ми пройшли від Бригори, де я так тобі не сподобався при першій зустрічі, правда? Усім було важко в цьому поході, але вам важче за всіх...

І ще сильніше здивувався і зніяковів Сем, коли король низько вклонився їм і, узявши за руки, посадив Фродо праворуч, а Сема ліворуч від себе. Потім звернувся до військ, і його почули по всьому полю:

- Слава напівросликам! Слава!

Голосний заклик радості вирвався з тисяч грудей, а коли він стих, з'явився гондорський менестрель і, схиливши коліно, попросив дозволу заспівати:

- До вас звертаюся я, витязі і воїни з серцями, що не знають страху, правителі і князі, шляхетні мужі Гондору, вершники Рохану і ви, сини Елронда, дунадани півночі, ельфи, гноми і славетні діти мирної Гобітанії! Діти Вільних народів, слухайте! Я проспіваю вам про славні діяння Фродо Дев'ятипалого і про Перстень Влади.

Сем щасливо розсміявся і, зіскочивши з місця, закричав:

- Як красиво! Як здорово! Усі мої мрії здійснюються! І раптом він розплакався. І разом з ним сміялося і плакало все військо, і тільки чистий, дзвінкий голос співака заспокоїв їх.

Менестрель співав то ельфійською, то Загальною мовою, і серця слухачів, розчулені красою слів, наповнилися радістю, гострою, як клинок меча, і поринули думки їх у країну, де біль і щастя сплавлені воєдино, а сльози напувають веселощами, як вино.

Коли сонце перейшло до вечірнього пруга і тіні дерев подовжилися, співак востаннє вигукнув: «Слава!» і замовк. Тоді Арагорн підвівся, відпустив військо, і люди посідали за довгими столами під навісами їсти, пити й веселитись, доки не стемніє.

Фродо і Сема провели до намету, де вони скинули похідне дрантя; люди старанно склали його і сховали в особливу скриньку. Натомість гобіти одержали чисту білизну і все інше, а коли вже кінчали вдягатися, з'явився Гандальф і приніс речі, викрадені в Мордорі: меч, ельфійський плащ [213] і кольчугу з мітрілу. Для Сема знайшлася позолочена кольчужка, а його сірий плащ, відпрасований і вичищений, знову виглядав як новий.

- Меч я не візьму, - сказав Фродо.

- Сьогодні ти повинен бути при мечі, - заперечив Гандальф.

Тоді Фродо взяв той меч, що Сем залишив йому, ідучи з перевалу Кіріт-Унгол.

- Жало я віддав Сему, - пояснив він.

- Ох, ні, пане! Пан Більбо дав вам його разом з кольчугою, напевно, йому б не сподобалося, якби його носив хтось інший!

Фродо погодився. Гандальф, схиляючись як зброєносець, допоміг їм надягти обладунок, подав два срібних вінця. У такому вигляді гобіти і вирушили на королівський бенкет, де, крім Арагорна, з ними за столом сиділи Гандальф, Гімлі і Леголас, Еомер, ярл Рохану, і конунг Імраель, і найславетніші з воїнів.

Коли по хвилині урочистого мовчання кубки наповнилися вином, Сем помітив двох пажів, що прийшли, як він вирішив, прислужувати за столом, - один був у туніці чорній зі сріблом, другий - в білій з зеленим. Спершу Сем здивувався, як це таких малят взяли на службу. Але, придивившись краще, він радісно заволав:

- Пане, пане, погляньте-но! Та це ж наш Пін, тобто я хотів сказати, пан Тук, і пан Меррі! Виросли як! Ви подумайте! Не у нас одних, мабуть, є що розповісти!

- Ще б пак, - підхопив Пін, обертаючись до Сема. - І ми вам після бенкету охоче все викладемо. Поки що спробуй розворушити Гандальфа. Він уже не такий потайний, хоч і сміється тепер більше, ніж говорить. А в нас з Меррі роботи аж по саме горло. Бачиш, ми обоє служимо: я - Гондору, а Меррі - Рохану, як ти вже міг здогадатися!

Минув, нарешті, і цей щасливий день. Сонце пішло спати, місяць виплив з туману над Андуїном, проливаючи на листя сріблисте сяйво; Фродо і Сем сіли під деревами, насолоджуючись свіжим шелестінням і пахощами прекрасних Ітіліенських земель. Допізна пробалакали вони з Меррі, Піном і Гандальфом; Гімлі і Леголас, звичайно ж, приєдналися. Фродо і Сем незабаром довідалися про все, [214] що трапилося після пам'ятного нещасливого дня на Причальному Лузі біля водоспаду Раурос, але не було кінця запитанням і відповідям.

Орки, енти, широкі степи, вершники, осяяні самоцвітами печери, білі вежі і золоті палати, стрункі кораблі з напнутими вітрилами, битви і подвиги - усе це жваво вставало перед очима приголомшеного Сема. З усіх див його більше за все займало, чого Меррі і Пін так виросли. Він приставляв їх то до Фродо, то до себе, вимірював, чухав у потилиці.

- Щось не візьму я до тями, як це могло з вами трапитися, і це в