Приречений кохати, або Надія короля Ерланда - Ольга Обська

Він наздогнав процесію вдень. Візники загальмували, побачивши монарха. Він спішився і кинувся до карети, де їхала кохана. Він викинув лікаря назовні, а потім підняв з диванчика свою Королеву, притиснув до грудей.

«Пробач мені, кохання моє», — прошепотів гаряче, — «Пробач. Я думав, що не зможу дивитись, як ти згасаєш. Але не дивитися на тебе, коли я знаю, що ти поки ще тут, іще болісніше».

"Ні, ти все зробив правильно, мій Королю", — твердо вимовляє Королева. — Ти потрібен королівству. У нас були з тобою щасливі дні, навіщо перекреслювати пам'ять про них останніми гіркими годинами?»

«Вони не будуть гіркими. Будь-яка година з тобою — це щастя. Ти моє єдине кохання. Назавжди. Я нікого більше не зможу полюбити», — він каже це так проникливо, так просто, ніби це є непорушною істиною. І вона вірить. Гарячі сльози ллються з її очей.

«Прошу тебе, не плач, моя сильна Королево», — він поцілунками знімає сльозинки з її очей. — «Моє щастя, дане мені всесвітом. Жінка, якою я захоплювався завжди і тепер захоплююся ще більше. Якщо долі захотілося забрати тебе в мене так рано, то я не хочу втрачати жодної хвилини, яка відпущена нам».

Він прибирає з її обличчя пасмо, що прилипло до щоки, і припадає губами до її губ відчайдушним, ненаситним, неприборканим поцілунком, вкладає в нього все своє пекельне бажання, всю свою спрагу, всю гостроту його глибоких почуттів, і вони обоє горять у цьому полум’ї, бажаючи одного — згоріти вщент…

Надя повністю віддалася історії. Навіть не зрозуміла, як так вийшло, що все, що говорить Ерланд, відбувається з ними самими. Це її він притиснув до себе. З її очей зняв поцілунками мимовільні сльозинки, до її губ припав рвучко й несамовито. Це в його полум'ї вони киплять, згоряють, плавляться, помирають від нещадних, бунтівних, нестерпних почуттів…