П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд

Молодь племені, зазвичай дуже соромлива, з нагоди весільних урочистостей розхоробрилась. Минулої ночі хіхікаючих дівчини закидали Келен вельми відвертими питаннями. А юнаки йшли за Річардом по п'ятах, щасливі тим, що посміхаються йому, і задоволені, що просто знаходяться поруч із такими важливими людьми.

Птахолов був в замшевих лосинах і туніці, яку носив завжди, незалежно від обставин. Довге срібне волосся звисало на плечі. На шиї висів кістяний свисток, яким він підкликав птахів. Цим свистком він міг без видимих зусиль викликати будь-яких птахів, яких хотів. Деякі опускалися йому на руки і, задоволені, сиділи там, як на сідалі. Річард завжди дивувався цьому вмінню.

Келен знала, що Птахолов розуміє птахів і прислухається до подаваних ними знаків. І підозрювала, що, можливо, він підкликав птахів для того, щоб подивитися, чи не подадуть вони якийсь сигнал, який лише він один може помітити. Птахолов був, крім того, визнаним тлумачем знамень і видінь, які надходили і від людей. Часом Келен здавалося, що він здатний читати її думки.

Багато мешканців великих міст Серединних Земель вважали степових жителів дикунами, які поклоняються дивним божествам і дотримуються дурних забобонів. Келен же розуміла просту мудрість цих людей, їх уміння відчувати природу, їх глибоке знання навколишнього світу. Багато разів вона бачила, як Птахолов дуже точно пророкував погоду на найближчі дні лише на підставі спостережень за тим, як колишуться на вітрі трави.

Двоє сільських старійшин, Хаянлет і Арбрін, сиділи на протилежному краю платформи, опустивши очі і спостерігаючи за людьми на галявині. Арбрін поклав руку на плече сплячого біля нього маленького хлопчика, що скрутився клубочком. Дитина уві сні смоктала палець.

Навколо старійшин стояли підноси із залишками святкових наїдків і глечики з напоями. Хоча деякі їх напої і містили алкоголь, Келен знала, що люди Племені Тіни не схильні до пияцтва.

— Доброго ранку, поважний старійшина, — привітала Птахолова Келен на його мові.

Старійшина повернув до них обвітрене обличчя, осяяне широкою посмішкою.

— Ласкаво просимо в новий день, дитя. І він знову перевів свою увагу на щось, що відбувається серед людей його села. Келен помітила, як Чандален заглянув у порожні глеки і задоволено посміхнувся своїм мисливцям.

— Поважний старійшина, ми з Річардом хотіли б подякувати тобі за чудову весільну церемонію. Якщо ми не потрібні тобі зараз, ми хотіли б піти до теплих ключів, — сказала Келен.

Посміхнувшись, він жестом звелів їм забиратися.

— Не затримуйтеся надовго, ні то тепло, яке ви отримаєте від ключів, змиє дощем.

Келен подивилася на ясне небо, потім на Чандалена. Мисливець згідно кивнув.

— Він говорить, якщо ми затримаємося біля ключів, то потрапимо під дощ перш, ніж встигнемо повернутися. — Річард спантеличено глянув на небо.

— Мабуть, нам краще послідувати його раді і не тягнути.

— Тоді ми краще підемо, — повідомила Келен Птахолову.

Він поманив її пальцем. Келен нахилилася поближче. Старійшина уважно вивчав курей; риючих землю неподалік від платформи. Нахилившись, Келен чула його повільне рівне дихання. І було подумала, що він забув, що хотів сказати. Нарешті Птахолов тицьнув пальцем на галявину і щось зашепотів їй.

Келен випросталась і подивилась на курей.

— Ну? — Запитав Річард. — Що він сказав? — Келен спочатку засумнівалася, чи вірно вона розчула слова старійшини, але по обличчях Чандалена і його мисливців, які раптово зробилися похмурими, зрозуміла, що почула все правильно.

Однак вона не уявляла, як потрібно перевести таке. Їй не хотілося ставити Птахолова в незручне становище, якщо раптом виявиться, що він просто злегка перебрав з нагоди свята ритуального пиття.

Річард чекав, запитально дивлячись на Келен. Келен знову подивилася на Птахолова, чиї карі очі були спрямовані на галявину, а підборіддя гойдалося в такт мелодії барабанів і бубнів.

Нарешті вона випросталася, торкнувшись плечем Річарда.

— Він каже, що он та, — Келен вказала пальцем, — і не курка зовсім.

Відштовхнувшись від дна, Келен ковзнула у воді в обійми Річарда. Вони лежали на спині, глибина тут ледве сягала грудей, і з води стирчали одні тільки їх голови. Несподівано для себе Келен оцінила спокуси, що стали можливі через прозорість води.

В одному з численних струмків, що протікали на кам'яному п'ятачку серед скель, що стирчали острівцем серед безкрайніх лугів, Келен з Річардом відшукали відмінне містечко. Холодні ключі, що били трохи вище за течією, приємно охолоджували майже гарячу воду. Таких глибоких місць, яке їм вдалося знайти, тут було небагато, і вони обнишпорили не один ключ, перш ніж відшукали це зручне в усіх відношеннях місце.

Навколо росли стіною високі трави, склепінням служило ясне блакитне небо. Втім, хмари вже почали потихеньку збиратися в блакитній сині. Прохолодний вітерець колисав зелені трави, що згиналися хвилями під його подихом.

У цих рівнинах погода мінялася дуже швидко, і теплий весняний день міг миттєво змінитися крижаною холоднечею. Келен знала, що холоди довго не триватимуть. Весна вже практично вступила в свої права, хоча зима ще й намагалася пручатися. Холодне повітря над їх теплим притулком було всього лише прощальним поцілунком зими.

У небі ширяв яструб, вишукуючи здобич. На мить Келен відчула смуток при думці, що, поки вони тут з Річардом насолоджуються теплом води і близькістю один одного, невблаганні кігті птиці позбавлять когось життя. Вже вона-то мала непогане уявлення про те, що таке бути дичиною, коли на полювання виходить смерть.

Неподалік серед трав загубилися шестеро мисливців. Поруч колами, як сокіл навколо гнізда, невтомно бродить Кара, пильно стежачи за мисливцями. Келен вважала, що ці семеро охоронців легко зрозуміють один одного, навіть не знаючи мови.

Келен бризнула водою Річарду на плечі.

— Хоч нам дано було не