Відомство мертвих душ. Тіло без душі - Яна Паувел

Андрея прокинулась посеред ночі від кошмару. Цього разу їй знадобилося значно більше часу для того, щоб отямитись і опанувати себе, щоб згадати, хто вона, і де знаходиться.

На вулиці знову розгулялася негода і у вікно час від часу пробивалося світло від ударів блискавок. Каплі дощу тарабанили у шибки, вітер завивав у кронах дерев. Здавалося увесь центральний парк ожив, і виє наче голодний хижий звір.

Андрея сиділа на підлозі біля ліжка, обійнявши себе руками і промовляючи під ніс:

— Це був сон… Тільки сон... Кошмар… Просто сон…

Аж раптом, її вух торкнувся дивний шкребіт. Андрея затамувала подих і повернулася на звук. Вона все ще тремтіла, і зовсім не довіряла собі. А тому тільки прислухалась. Шкребіт не припинявся.

Піднявшись, вона змахом руки, як навчив Шейн, запалила усі світильники в спальні, але шкребіт нікуди не дівся.

Хрипко вилаявшись собі під носа, і відчуваючи, як від страху, холодіють кінчики пальців, вона обережно підкралася до дверей в кабінет і, затамувавши подих відчинила їх. Не повністю, а так, щоб утворилася невеличка щілинка. Шкребіт посилився… Андрея підійшла ближче до дверей і через щілинку заглянула у кабінет. І мало не посивіла від переляку.

Там за столом сиділа примара, і щось агресивно писала в невидимому зошиті. Її примарне волосся було розтріпане і повністю закривало обличчя. Фігура духа була майже повністю закутана в примарні лахміття. І тільки босі ноги виднілися з-під нього. Спалахнула блискавка і світло від неї просвітило примару наскрізь.

Андрея затамувала подих і обережно, щоб не потривожити духа, зачинила двері спальні.

Тієї ночі вона більше не змогла зімкнути очей. І причиною тому був не тільки страх. Гроза викликала у неї дивну тривожність. Тіло до якого вона майже звикла, знову здавалося абсолютно чужим. Вона майже повністю втратила чутливість. І боялася, зайвий раз поворухнутися. Здавалося, що душа в будь-яку мить покине тіло. І вона не розуміла з чим це пов’язано.

Вона ніколи до цього не відчувала подібного. І негода раніше не впливала на неї так. Ні коли вона була з Ліреном, ні пізніше, коли її приютив у своєму домі Шейн. Усе було не так.

Кожного разу від грому їй робилося зле. І шкребіт примарної ручки за дверима не допомагав заспокоїтись.

Гроза закінчилася ближче до світанку. І Андрея зустріла сонце, сидячи на підвіконні і дивлячись у вікно. З її спальні відкривався прекрасний вид на парк.

Дивовижним чином сонячне проміння розвіяло її тривоги. І чим світліше робилося в кімнаті, тим легше їй робилося на душі.

В якусь мить вона зрозуміла, що більше не чує набридливого шкреботу і зістрибнувши з підвіконня, обережно підійшла до дверей, але примари в кабінеті більше не було.

Поступово в її тіло поверталася чутливість, а разом з нею і вселенська втома. І це був тільки перший день в Королівському університеті магії.

Хіба можуть духи вільно переміщуватися територією університету? Андрея мало тямила в магії. І все ж їй здавалося, що мають бути якісь обмеження. Захисні закляття. Обереги…

Хоча маги, яких вона знала не визнавали обереги, як щось ефективне і діюче. Тоді, можливо, амулети чи артефакти… І їй навіть ні в кого було запитати.

Хоча, в неї було магічне дзеркальце. Вона могла б зв’язатися з Шейном… Ні, це погана ідея. Вона відставила гребінець, яким розчісувалася і роздратовано подивилася на своє відображення.

Якби вона тільки могла зв’язатися з Ліреном. Проклятий лірієць. Чи зможе він потрапити сюди – на територію Королівського університету магії?

А може зачекати? Наскільки їй було відомо, духи мертвих не здатні були завдати шкоди живим. Принаймні більшість із них.

Якось же вона жила увесь цей час. Вони і раніше були десь поруч. Просто вона не могла їх бачити. Ось і все, що змінилося.

Зрештою їй доведеться звикнути до цього. І ні Лірен, ні тим паче Шейн, не зможуть їй в цьому допомогти. А дивна реакція на грозу…

Андрея перевела погляд на вікно і різко видихнула. Це все наслідок нічного жахіття. Вона просто не відійшла від кошмару. І навіть не було на що відволіктися, щоб забутися. Саме так. Причина в цьому…

Остаточно опанувавши свої емоції, вона заплела волосся в косу і вставши з-за столу, підійшла до шафи. У неї так багато справ, а вона стільки часу витратила на безглузді роздуми і страх.

Одягнувшись, Андрея уже збиралася покинути кімнату, коли у вікно щось постукало. Здригнувшись усім тілом, вона озирнулася і зі здивуванням впізнала магічного вісника. Шейн зв’язався би з нею через магічне дзеркальце, а якщо це не Шейн…

Андрея поспішно відчинила вікно і впустила вісника всередину. Магічна пташка облетіла її по колу і приземлившись на долоню дівчини обернулася звичайнісінькою запискою.

«Завтра, в центрі, біля фонтану»

Ось і все, що там було написано. І навіть підпису не було. Так і знала, що не варто згадувати його ім’я…

Він знову чув про що вона думає! Але як?! З цим треба щось робити. Це просто нестерпно. Що ще він чув? Як давно? Він…

Андрея глибоко вдихнула і різко видихнула.