Темрява для Шамана - Владислава Раф

Не знаю чому, але її дії лише відштовхували. На щастя, сам парубок не помічав дивної поведінки своєї нареченої. Він захопився розмовою з Драгомиром та Вістом – світловолосим юнаком, який виявився молодшим братом Межибора. До цього вечора я й не уявляла, що той в нього є. Тоді ж дізналася, що Лель одружений на жінці, старшої від нього на п'ять років.

Серед присутніх була й донька Івора Крута – Магдалена. Мовчазна, зеленоока брюнетка, напрямок магії якої був таким же, як у батька – некро. Дівчина пила вино та іноді про щось розмовляла з молодшою сестрою іншого генерала – Млада Орти. На відміну від похмурої Магдалени, тиха Злата була відстороненою – погляд карих очей байдуже блукав вітальнею, а зеленувата аура видавала в дівчині заклинательку.

Все йшло спокійно до того моменту, поки не зробила новий ковток вина. В голові чомусь відразу почало шуміти, а тіло ставало надто важким. Кинувши похмурий погляд на власний келих – помітила, що щось не так.

Звісно, я не була заядлою пиякою, але й від декількох ковтків вина не захмелію. Схоже, за ту мить, поки оглядала присутніх, ті встигли щось домішати до мого напою. Поряд стояв лише слуга, що розносив келихи з випивкою та закусками, і Власта з Сато. Я сумнівалася, що це був Берсерк чи навіть його наречена – за теперішніх умов підозрювати можна будь кого з присутніх.

Проте, уважний погляд Драгомира, що стояв навпроти, мимоволі звужував коло винних. Цікаво лише, що саме мені підсипали.

– Дякую за вечір, – неголосно промовила, аби почули лише Сато з Властою, – та я вже піду. Потрібно ще закінчити деякі справи.

– Але ж ще так рано... – розгублено відгукнулася дівчина, ніби навіть засмутившись. – Ти впевнена?

– Так, дякую за гостинність, – я усміхнулася і, помітивши, що Драгомира відволік розмовою Діян Сейсхват – більше не зволікала.

Сато відразу помітив і мій стан, і увагу мортівського шпигуна, а за мить вже прямував до чорноокого, аби показати рідкісний артефакт. Власта ж провела до виходу з маєтку Хорой, біля якого дворецький подав мій плащ.

Що ж, маю визнати – ці двоє чудово доповнюють та розуміють один одну і без слів. Спрацювались, миттєво оцінивши ситуацію.

– З тобою все гаразд? – схвильовано запитала дівчина, торкнувшись мого плеча. – Вибач, вони бувають трохи грубими в спілкуванні з новими людьми...

– Все добре, дякую, – відгукнулася вже в дверях. – Не хвилюйся, мене аж ніяк не образила їхня цікавість. Дякую за вечір, все було чудово.

Махнувши розгубленій символістці рукою, я поспішила геть, не чекаючи її відповіді. Ще б розібратися, що саме було в тому келиху, адже з кожним кроком ставало тільки гірше. Головне – якщо винен дійсно мортівець, – щоб Сато відволікав його якомога довше. Принаймні, поки не доберуся до власного дому.