Берегиня - Настуся Соловейко

Я відчувала, як тане мій супротив. Його гарячі губи не давали зв’язано мислити. Бажання лавою розтікалося по тілу.

Себастіан відсторонився. Його очі палали.

– А що ти дуже гарна, ти почула? –  торкнувся моєї щоки, стираючи сльози – Що коли дивлюся на тебе то все, про що можу думати, це як ти напівоголена стогнеш у мене на колінах? Що мені хочеться придушити кожного, хто витріщається на твої груди? – я відчула, що мимоволі червонію, утім, наступна фраза розставила все по своїх місцях.

– І все це, Ельвіро, мене невимовно злить. Тож, я подумав, може, якщо я отримаю те, що хочу, то зможу перестати про тебе думати, га?  Якщо ти так вже мене любиш, то чому б тобі не погодитись? Ми добре проведемо час, обіцяю, ти отримаєш насолоду.

Насолоду?! Та щоб тобі пусто було! Він більше не держав мене і я встала.

– То, я для тебе якась річ? Так виходить? Чи це, як поїсти в хорошому ресторані? Вибач, але ні. Я не хочу бути з тим, хто не має до мене ніяких почуттів окрім тілесних бажань. Йди геть!

Якусь мить мені здавалося, що він от-от просто схопить мене, повалить на ліжко і….Мене почало нудити від страху.

Наче відчувши мої емоції Бастіан зневажливо махнув рукою.

– Та не трясися, я не ґвалтую жінок. – сказав ущипливо.

– Я в це повірю, якщо ти зачиниш двері з іншої сторони. – склала руки на грудях.

Він клацнув пальцями та просто зник, навіть не порталом. Нічого собі! То, от чому я не почула, як він з'явився!

Вмиваючись у ванні, подумала, що напевно, ніколи його не зрозумію. То ображає, то цілує, то палає ненавистю, а то каже, що я дуже гарна. Ще й голосом таким, низьким, хриплим, що в мене аж подих перехопило.

Залізла у ліжко і ще довго не могла заснути, пригадуючи, як він пестив мене тоді, у себе в кабінеті.

Може треба було погодитися? Тоді, мені б було про що згадувати на тому світі.