Темрява для Шамана - Владислава Раф

Почувши запитання, чоловік нічого не відповів, ніби зважуючи, що саме потрібно сказати. За вікном вже розійшлася гроза і, схоже, погода сьогодні повністю відображала стан свого демона.

– І давно ти знаєш? – зрештою усміхнувся демон.

– З першого дня, – відповіла, стираючи сльози рукавом власної сукні. Лад виглядав задумливим та не відводив погляду від полум'я навпроти.

– Тому жодного разу не позвала мене?

– Якщо зватиму за справжнім ім'ям... я не хочу, щоб це було наказом.

Він зітхнув у відповідь на мої слова, а потім неголосно сказав:

– Знаєш, що мене дивує найбільше? Ти постійно ризикуєш собою, а до інших ставишся так... бережливо. Скарлет, якщо я назвав тобі своє справжнє ім'я, то тільки тому, що хотів знову чути його через стільки століть.