Учень Відьмака - Джозеф Ділейні

Я раніше не знав, що буває така самотність.

Розділ 14

Відьмакова порада

Як виявилося, страшного лиха не сталося. Джек був живий. Я не дуже хотів розпитувати, щоб зайвий раз не нагадувати, як Рило-різник, щойно тільки почав шкребти з Джеком п’яту свиню, ураз ошалів і кинувся на нього з ножем.

Кров у Джека на обличчі була свиняча. Різник вдарив його палицею по голові, Джек знепритомнів, а різник пішов у дім і забрав дитину. Так він збирався виманити мене зі сховку, підманити ближче й зарізати.

Звісно, це я неправильно зараз розповідаю. Адже різник тут ні до чого. У нього вселилася Матінка Малкін і скористалася його сильним тілом. За кілька годин він опритомнів та поїхав додому, потираючи побитий живіт. Схоже, він нічого не пам’ятав, а ми не збиралися йому розповідати.

Тієї ночі ніхто в домі не спав. Еллі розпалила в каміні високе багаття та цілу ніч просиділа на кухні, не випускаючи дитину з виду. Джек ніби приліг нагорі, але постійно прокидався та вибігав на двір — його нудило після удару.

Десь за годину перед світанком повернулася мама, також не дуже весела, ніби в неї щось сталося.

Я допоміг їй занести речі в будинок.

— Мамо, із тобою все гаразд? — запитав я. — Ти ніби втомлена.

— Не звертай на мене уваги. А у вас що тут сталося? По очах бачу, точно сталося.

— Це довга історія, — зітхнув я. — Ходи перше всередину.

Ми зайшли на кухню, і Еллі так зраділа матері, що розридалася від полегшення, а за нею вплач припустилося немовля. На цей гармидер спустився Джек, і всі почали розказувати все й відразу, хоча я швидко махнув рукою — Джек знову взявся скандалити.

Правда, мама швидко закрила йому рота.

— Не підвищуй голос, Джеку, — сказала вона. — Це поки що мій дім, і я не терпітиму в ньому крику.

Йому страшенно не сподобалося, що його так при Еллі відчитали, але він не посмів сперечатися.

Тоді мама кожного по черзі змусила розказати, що трапилося, і почала саме з Джека. Мене вона залишила наостанок, і, коли надійшла моя черга, відправила Еллі з Джеком нагору, щоб ми поговорили наодинці. Сама вона, правда, переважно мовчала. Вислухала мене тихо й так само тихо взяла за руку.

А потім нарешті піднялася в кімнату до Еліс і довго там із нею про щось говорила наодинці.

Щойно тільки зайнялося на день, як прийшов Відьмак. Не знаю чому, але я на нього чекав. Він став за брамою, спершись на костур, і я вийшов до нього та ще раз повторив свою розповідь. Коли я замовк, він похитав головою.

— Я відчув щось недобре, та не встиг вчасно прийти. Але ти добре впорався. Проявив ініціативу, пригадав дещо з уроків. Коли все інше підводить, завжди можна покластися на сіль і залізо.

— Як думаєте, треба було дозволити Еліс спалити Матінку Малкін?

Це мене мучило.

Він зітхнув та почухав бороду.

— Я вже тобі казав, палити відьом жорстоко, я таке не підтримую.

— Мабуть, доведеться-таки ще раз зустрітися з Матінкою Малкін, — зітхнув я.

Відьмак усміхнувся.

— Не турбуйся, хлопче, вона вже не вернеться у цей світ. Після такого кінця. Пам’ятаєш, я казав тобі про другий спосіб — з’їсти сире серце відьми? Твої свині з цим нам допомогли.

— Але ж не тільки серце — вони всю її з’їли, — здивувався я і зрадів. — То можна вже не боятися? Правда? Точно більше не вернеться?

— Так, Матінки Малкін можна вже не боятися. Нам із тобою, правда, ще вистачить не слабших ворогів, але поки що тобі більше нічого не загрожує.

Мені як гора з плеч упала — таке це було полегшення. Я весь цей час жив передчуттям загрози, і тепер загроза минулася, і світ довкола відразу повеселішав і заяскрів. Нарешті все закінчилося, і знову можна було без остраху чекати завтрашнього дня.

— Тобто не загрожує до наступної безглуздої помилки, — виправився Відьмак. — І не кажи, що то була остання. Ніколи не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Це частина науки. Але що нам тепер робити? — запитав він, мружачись від вранішнього сонця.

— Із чим? — не зрозумів я.

— Із дівчиною, хлопче, — пояснив він. — Виходить, пряма їй дорога в яму. Я не бачу іншого виходу.

— Але вона врятувала дитину Еллі, — заперечив я. — І мене також.

— Вона чарувала на дзеркалі, хлопче. Це поганий знак. Ліззі багато її навчила. Надто багато. І тепер вона показала, що готова користатися цими знаннями. А далі ще що накоїть?

— Але вона не зозла. Вона хотіла допомогти знайти Матінку Малкін.

— Можливо, але вона забагато знає, та ще й розумна. Це зараз вона — ще мале дівчисько, але колись виросте в жінку, а розумні жінки небезпечні.

— Моя мама розумна, — роздратувався я на такі слова. — Але вона добра. І завжди чинить на благо. І вміє допомогти людям, бо така розумна. Коли я був зовсім малий, примари з пагорба Повішених так мене налякали, що я не міг спати. Мама пішла туди після темряви і їх заспокоїла. На багато-багато місяців.

Я міг би додати, що в перший день мого учнівства Відьмак сам сказав, що з примарами нічого не вдієш. А мама показала, що вдієш. Але я змовчав. І так вибовкнув зайве.

Відьмак нічого на це не сказав, лише пильно поглянув на дім у дворі.

— Запитайте про Еліс у мами, — порадив я. — Здається, вони ладнають.

— Саме збирався, — кивнув Відьмак. — Час нам із нею поговорити. А ти почекай тут, поки ми побалакаємо.

Відьмак зайшов у двір та попрямував до будинку, але ще не дійшов, як надвір прочинилися двері кухні і мама запросила його всередину.

Уже потім я трохи повгадував, що вони тоді казали одне одному, але їхня розмова тривала майже півгодини, і я ніколи вже не дізнався, чи зайшла в них мова