Крабат - Відфрід Пройслер

— Гей! — витріщився на нього Юро. — Я відчув, що твої сили враз подвоїлись. Поясни: чому?

— Не знаю. Просто випадково!

— Давай подумаємо! — пильніше подивися на товариша Юро. — Щось же додало тобі сил?

— Але що? — Крабат задумався. — Навряд чи вінчик?

— Вінчик?

— Вінчик із волосся. Дівчина дала у неділю, на храмове свято. Я його на мізинець надів щойно. Але який стосунок має він до моїх сил?

— Гадаєш, не має? — невпевнено запитав Юро. — А ми його випробуємо, то й знатимемо.

Тільки-но Крабат зняв із пальця вінчика, як йому опиратися наказам Юра стало так само нелегко, як і перше.

— Ясна річ! — підсумував Юро. — За допомоги цього вінчика ти переможеш Майстра за будь-яких обставин.

— Але яким чином? — збентежився Крабат. — Гадаєш, дівчина може чаклувати?

— Може, але інакше, ніж ми, — впевнено сказав Юро. — Є чаклунство, що вимагає великих зусиль, щоб його навчитися. Різні там магічні знаки, формули, закляття, як, наприклад, у Чорній книзі. А є чаклунство, народжене десь у глибині серця — з турботи про того, кого кохаєш. Тобі, Крабате, це важко збагнути, але ти повинен повірити й такому чаклунству.

Уночі випав сніг. Коли вранці мірошниченки, йдучи до колодязя вмиватися, побачили довкола білий світ, їх знову охопив великий неспокій.

Причина неспокою була їм відома. Тільки один хлопець у млині не відчув того почуття — то був Лобош. Тут він майже не підріс, проте у свої чотирнадцять років виглядав уже на повні сімнадцять.

Одного разу, коли він жартома пошпурив сніжкою в Андруша і той хотів був надавати йому запотиличників, а Крабат розвів їх, Лобош почав допитуватися, який ґедзь покусав хлопців?

— Бояться вони.

— Бояться? Кого?

— Радій, що не знаєш. Невдовзі й ти дізнаєшся.

— А ти, Крабате, не боїшся?

— Більше, ніж ти гадаєш! І боюся не тільки за себе.

Незадовго до Різдва в млині ще раз побував незнайомець із півнячим пером. Мірошниченки стрімголов кинулися звантажувати мішки. Незнайомець не залишився, як звичайно, на козлах, а подався, накульгуючи, за Майстром у дім. Поки він там був, у вікні раз по раз зринало і палахкотіло півняче перо. Здавалося, в кімнаті горіло полум'я.

Ганцо звелів принести смолоскипи. Хлопці мовчки носили меливо до мертвих жорен.

Усе перемололи, засипали в мішки, знову повантажили на фургон.

Над ранок незнайомець вийшов, заліз на козли. Проте не рвонув зразу ж, а звернувся до мірошниченків:

— Хто з вас Крабат?

У голосі — палахкотіло полум'я і тріщав мороз.

— Я, — ледь вимовив Крабат, а в горлі застряв клубок. Незнайомець оглянув його з голови до ніг і кивнув головою.

— Гаразд! — кинув недбало, змахнув батогом і тільки його бачили.

Три дні і три ночі Майстер не виходив з Чорної кімнати. Увечері четвертого дня, напередодні Різдва, він покликав Крабата.

— Хочу поговорити з тобою. Вірю, ти не здивуєшся. Поки що ти вільний вирішувати, чи будеш зі мною, чи проти мене.

Крабат удав, що не зрозумів.

— Не знаю, про що ти говориш.

Проте Майстер не йняв йому віри.

— Не забувай, що я знаю тебе краще, ніж ти гадаєш. Деякі з хлопців уже намагалися повстати проти мене. Тонда, наприклад, і Міхал. Невиправні дурні! Мрійники! Але ти, Крабате, повір мені, розумніший за них. Хочеш бути в млині моїм наступником? Ти цілком годишся!

— Збираєшся покинути млин? — здивувався Крабат.

— Уже ним ситий по самісіньку зав’язку. — Майстер розстебнув комір сорочки. — Хочу бути вільним. А ти за два-три роки станеш Майстром, сам у Чорній школі навчатимеш мірошниченків чаклунських премудростей. Якщо ти погодишся — усе тут буде твоє, і Чорна книга теж.

— А ти куди?

— Подамся до двору, стану міністром, маршалом або канцлером при польській короні — що краще підійде. Придворні мене боятимуться, дами зазиратимуть в очі, тому що буду багатим і впливовим. Усі двері переді мною відчинятимуться, всі проситимуть у мене поради або замовити слівце. Хто мені перечитиме, того я знищу, адже моє чаклунське вміння залишиться зі мною. Своєю владою я зумію скористатися, повір, Крабате. — Майстер увійшов у раж, його єдине око зблискувало, обличчя налилося кров'ю. І, вгамувавши свої почуття, провадив далі: — Ти також зможеш зробити те саме. Через років дванадцять-п'ятнадцять знайдеш серед мірошників собі заміну, передаси йому весь цей скарб — і житимеш у розкоші й славі.

Крабат намагався зберегти ясний розум. Подумав про Тонду і Міхала. Хіба не присягався він помститися за них, за всіх, що поховані у пустці? І за Воршулу, і за бідолашного Мертена зі слідами від мотузка на шиї…

— Тонда мертвий і Міхал мертвий. Хто скаже мені, чи не буду я наступним?

— Обіцяю тобі! — Мірошник простягнув йому ліву руку. — Моє слово і слово мого Пана, який мені це доручив, тверде й непорушне!

Крабат не відповів на простягнену йому руку.

— Якщо не я, то хтось інший?

— Хтось інший буде завжди! — Майстер забрав назад руку, але так, наче змітав щось зі столу. — Але ми можемо вирішити це удвох. Нехай тим іншим буде той, кого не жаль. Лишко, наприклад.

— Він мені, звичайно, огидний. Але тут, у млині, він мій товариш. Я не хочу бути винуватцем його смерті. І співучасником теж — це те саме. І ти, мірошнику, мене до цього не присилуєш! — Крабат не міг стерпіти відрази до мірошника, підхопився й закричав: — Вибирай собі в наступники, кого забажаєш, тільки не мене. Я йду!

Майстер лишався незворушно спокійний.

— Підеш ти чи ні — вирішую я. Ану сядь і вислухай до кінця!

Крабатові не легко було скоритися. Може, пора помірятися з Майстром силами? Але він опанував собою.

— Розумію, тебе схвилювала моя пропозиція. Даю тобі час на роздуми.

— Навіщо? Все одно відмовлюсь.

— Жаль! — Майстер дивився на Крабата, похитуючи головою. — Якщо тебе не влаштовує моя пропозиція — отже, смерть! У повітці вже стоїть домовина.

— Для кого — це ми ще побачимо!

Майстер навіть бровою не зморгнув.

— Ти, здається мені, на щось сподіваєшся. Про наслідки, сподіваюся, ти також знаєш?

— Авжеж! Я більше чаклувати не зможу.

— І ти готовий до цього? — Майстер трохи помовчав, відкинувшись у кріслі, задумався. — Гаразд! Даю тобі вісім днів. Я потурбуюся, щоби ти відчув, що означає жити без чаклунства. Усе, чого ти тут навчився, забудеш умить. А в передноворічний вечір я ще раз спитаю, чи хочеш ти стати моїм наступником. Послухаємо, якої ти заспіваєш.

Напередодні