Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Каладін зітхнув і зайняв своє місце. Кілька невдах із числа солдатів долучилися до них. Разом вони підняли міст у повітря. Він був страшенно важкий, та все ж вони якось на це спромоглися.

Каладін ішов, відчуваючи внутрішнє заціпеніння. Він гадав, що життя нічого більше не могло йому зробити — нічого гіршого, ніж тавро раба з ґліфом «шаш», нічого страшнішого, ніж втрата всіх близьких на війні, нічого жахливішого, ніж коли підводиш тих, кого поклявся захищати.

Та виявилось, що він помилявся. Була ще одна річ, яку вони могли йому заподіяти. Остання мука, яку світ приберіг спеціально для Каладіна.

І називалася вона «Міст № 4».

7

Будь-що припустиме

«Вони охоплені полум’ям. Вони горять. Вони приносять із собою темряву, і все, що ти бачиш, — це їхню палаючу вогнем шкіру. Горять, горять, горять…» — записано в палагішев 1172 року зі слів підмайстра пекаря за 21 секунду до того, як він помер.

Шаллан спішно йшла цеглисто-жовтогарячим коридором, стеля та верхня частина стін якого були тепер вкриті плямами через проведене Джасною Душезаклинання. Вона лишень сподівалася, що картини на стінах не постраждали.

Попереду з’явилася невелика група паршменів, що несли ганчірки, відра й драбини, лаштуючись відмивати кіптяву. Коли вона проходила повз них, ті мовчки вклонилися. Паршмени вміли говорити, проте рідко користувалися цим умінням. Багато хто справляв враження німих. У дитинстві розводи на їхній схожій на мармур шкірі здавалися їй красивими. Та це було ще до того, як батько категорично заборонив їй проводити час у їхньому товаристві.

Дівчина зосередила увагу на своєму завданні. Як вона переконає Джасну Холін, одну з найвпливовіших жінок у цілому світі, змінити свою думку щодо її опіки? Адже та вочевидь була вперта: вона роками противилася спробам конгрегацій щодо примирення.

Шаллан знову опинилася в широкій головній печері з її височезною кам’яною стелею та метушливими, гарно вдягненими відвідувачами. Їй було страшно, але мигцем побачений Душезаклинач манив її за собою. За останні роки її родина, Дім Давар, збагатилася й зажила слави. Цим вони передусім завдячували батьковим талантам політика — його багато хто ненавидів, та все ж притаманна йому безжальність дала неабиякі плоди. Свою роль відіграли й статки, отримані внаслідок відкриття кількох багатих покладів мармуру на землях Даварів.

Шаллан ніколи не втаємничували в сімейні справи настільки, щоб у неї з’явилися підозри стосовно того, звідки бралося таке багатство. Щоразу, коли одна з каменоломень виснажувалася, батько йшов разом із маркшейдером і розвідував нові поклади. І лише детально поспілкувавшись з останнім, Шаллан та її брати дізналися правду: використовуючи заборонений Душезаклинач, батько потихеньку створював їх. Не такі великі, щоби викликати підозри, але достатні для забезпечення необхідними коштами на просування його політичних цілей.

Ніхто не знав, звідки він роздобув фабріал, який зараз лежав у її захищеному капшуку. Він був у неробочому стані: отримав пошкодження того страшного вечора, коли помер її батько. «Не думай про це», — зусиллям волі наказала собі дівчина.

Вони занесли Душезаклинач на ремонт до ювеліра, але він так і не запрацював. Їхній дворецький — одна з довірених осіб батька, радник на ім’я Луеш, — умів користуватися цим пристроєм, однак у нього також нічого не вийшло.

Сума батькових боргів і фінансових зобов’язань виявилася просто нечуваною. Вони не мали особливого вибору. У родини залишалося трішки часу — можливо, з рік, — після чого ситуація з простроченими виплатами мала стати катастрофічною, а батькова відсутність — надто помітною. Перший та останній раз у житті самітний родинний маєток у глушині став їхньою перевагою, оскільки його розташуванням можна було пояснити затримки з доставкою кореспонденції. Її брати напускали туману, писали листи від батькового імені та кілька разів з’являлися на публіці, поширюючи чутки, ніби ясновельможний Давар затіває щось грандіозне.

І все це заради того, щоби дати їй час утілити в життя свій зухвалий план. Розшукати Джасну Холін. Стати її підопічною. Дізнатися, де вона тримає Душезаклинач. А тоді підмінити його несправним.

Маючи фабріал, вони зможуть створювати нові поклади й відновлять сімейні статки. Зможуть створювати їжу, щоби годувати феодальне військо. Маючи на руках достатньо грошей для сплати боргів і роздачі хабарів, вони могли оприлюднити факт батькової смерті й не зазнати краху.

Шаллан трохи затрималася в головному коридорі, обдумуючи свій наступний хід. Те, що вона планувала, було дуже ризикованим. Їй треба буде вчасно втекти, щоб уникнути звинувачень у крадіжці. Хоч вона й багато про це думала, однак усе ще не уявляла, як влаштувати цю справу. Усі знали, що в Джасни багато ворогів. Мав бути якийсь спосіб звалити на них «поломку» фабріала.

Але це буде потім. А поки що Шаллан просто мусила переконати Джасну взяти її під опіку. Будь-який інший результат був неприйнятний.

Шаллан нервово склала руки в жесті, що означав прохання про допомогу: її покрита захищена рука зігнулася поперек грудей, торкаючись ліктя вільної — піднятої догори та з витягнутими пальцями. До неї підійшла повна жінка, вбрана в туго накрохмалену білу сорочку зі шнурівкою та чорну спідницю, за якими можна було безпомильно розпізнати мажордома.

Вона присіла в реверансі.

— Ваша Світлосте?

— У Паланеум, — сказала дівчина.

Та кивнула й повела Шаллан далі, у глибини довгого коридору. У більшості жінок довкола — включно зі служницями — волосся було прибране, і вона відчувала, як впадає в око її власне, розпущене. Його насичений рудий колір змушував дівчину ще сильніше виділятися.

Незабаром довгий коридор став круто спускатися вниз. Та коли минуло ще півгодини, виявилося, що вона все ще чула звук далеких дзвоників у себе за спиною. Напевно, саме за це тутешні люди їх так любили: навіть у підземеллях Конклаву можна було чути зовнішній світ.

Служниця провела Шаллан до дивовижних на вигляд двостулкових сталевих дверей. Тоді вклонилася дівчині, і та кивком голови відпустила її.

Шаллан не могла не замилуватися красою тих дверей: поверхню покривала різьба у вигляді складних узорів правильної форми — з колами, лініями та ґліфами. Це було щось на кшталт мапи, розділеної на дві половини там, де двері відчинялися. На жаль, вона не мала часу роздивитися всі деталі, а тому поминула їх.

За дверима виявилася величезна кімната, від самих