Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Ерагон - Крістофер Паоліні

Ерагон - Крістофер Паоліні

Читаємо онлайн Ерагон - Крістофер Паоліні
по його руці потекла кров. Ургал, із яким він бився, переможно заревів і здійняв свою сокиру для смертельного удару.

Із криком Ерагон кинувся на Ургала головою вперед. На якусь мить той здивовано застиг із піднятою зброєю, а потім зневажливо розвернувся до хлопця. Ухилившись від удару, Ерагон присів і стрибнув на ургала. Парубок уп’явся в нього, залишаючи на боці чудовиська криваві подряпини. Обличчя в того перекосилося від люті. Він іще раз змахнув своєю сокирою, але знову не влучив, бо Ерагон ковзнув убік і, накульгуючи, подався навтьоки.

Насправді ж, Ерагон вирішив відволікти ургалів від пораненого Брома. Він повернув у вузький прохід між будинками, але, побачивши, що потрапив у глухий кут, закляк на місці. Тоді він спробував продертися назад. Марно. Ургали вже встигли відрізати шлях до відступу. Лаючись скреготливими голосами, вони поволі наближалися до парубка. Ерагон крутив головою на всі боки, шукаючи виходу, але його ніде не було.

Юнак дивився на ургалів, а в його голові весь час зринала та жахлива картина: мертві селяни довкола списа й невинне маля, що вже ніколи не стане дорослим. Від цих думок у кожній клітині його тіла зростала якась божевільна, невгамовна сила. Це було щось більше, аніж бажання помсти. Усе єство Ерагона повставало проти смерті — проти того, що його теж колись не стане. Ця сила зростала й зростала, і раптом хлопець відчув, що, мабуть, вибухне, якщо стримуватиме її й далі.

Тоді Ерагон випростався на повен зріст, більше не відчуваючи страху, і повільно підняв лук. Ургали розреготалися, недбало прикриваючись щитами. Юнак напнув тятиву, як робив це сотні разів, і прицілився. Сила, що кипіла в ньому, сягнула останньої межі, тож він мусив її вивільнити, аби вона не спопелила його самого. Незнане досі слово злетіло з його губ.

— Брісінгр! — нетямлячись від люті, гукнув Ерагон і пустив стрілу. Та, спалахнувши іскристим синім полум’ям, просвистіла в повітрі й влучила першому ургалові прямісінько в лоб. Пролунав вибух, і з голови чудовиська вистрілила синя блискавка, миттю вразивши й другого нападника. Ця блискавка пройняла й самого Ерагона. Вона пройшла крізь нього, не завдавши жодної шкоди, і розбилась об стіну будинку.

Ерагон перевів подих і глянув на свою затерплу долоню. Гедвей ігназія сяяла, наче розпечений метал. Невдовзі по тому вона почала бліднути й набрала свого звичного сріблястого кольору. Хлопець стис кулак, відчуваючи, як його накриває хвиля втоми. Він відчував таку слабкість, наче не їв кілька днів. Ноги йому підкосилися, і юнак безсило сперся на стіну.

Застереження

Сяк-так оговтавшись, знеможений Ерагон вийшов із тупика між будинками. Парубок обійшов мертвих чудовиськ. І щойно він вибрався, як до нього підбіг вірний Кадок.

— Як добре, що ти вцілів, — майже прошепотів хлопець. Він помітив, що його руки тремтять, а рухи стали незграбними, проте йому було байдуже. Юнак почувався так, ніби все, що він бачив, відбувалося не з ним, а з кимось іншим.

Невдовзі Ерагон знайшов і наляканого Сніговія, який нервово тупцював неподалік, готовий будь-якої миті зірватися з місця. Бром так само нерухомо висів у сідлі. Подумки заспокоївши коня, хлопець нарешті оглянув старого.

На правій руці той мав глибоку криваву рану, яку треба було негайно ж перев’язати, аби він не втратив багато крові. Погладивши Сніговія, хлопець спробував витягти Брома із сідла, але той був надто важкий і, зсунувшись, з глухим ударом упав на землю. Ерагон був вражений власною слабкістю.

Несподівано в його голові залунали люті вигуки, а за якусь мить у небесах з’явилася Сапфіра. Вона приземлилася поруч зі здійнятими крилами. Дракон несамовито шипів, його очі палали. Він бив хвостом на всі боки, аж Ерагон присів, коли той просвистів у нього над головою.

— Тебе поранено? — спитав дракон, і в його голосі кипіла лють.

— Ні, ні, — запевнив юнак, перевертаючи Брома на спину.

— Хто це зробив? — заревів дракон. — Я розірву їх на шматки!

— Не треба, вони вже мертві, — Ерагон стомлено кивнув головою в бік будинків.

— Це ти їх убив? — здивовано спитала Сапфіра.

Юнак мовчки кивнув.

— Сам не знаю, як це в мене вийшло, — додав він перегодом, коротко розповівши про те, що сталося. Водночас парубок нишпорив у торбі, шукаючи ряднину, в яку було загорнуто Зарок.

— Ти виріс, — з повагою озвалася Сапфіра.

Ерагон лише пирхнув у відповідь. Нарешті він знайшов довгу смужку тканини, обережно очистив Бромову рану й туго її перев’язав.

— Шкода, що ми вже не в Паланкарській долині, — озвався він до Сапфіри. — Там були цілющі трави. А тут я не маю жодного уявлення, як йому допомогти.

Він підняв Бромів меч із землі, витер його й повернув у піхви, що висіли в Брома на поясі.

— Нам треба забиратися звідси, — сказала Сапфіра. — Тут можуть вештатися й інші ургали.

— Ти зможеш нести Брома? — спитав Ерагон. — Сідло не дасть йому впасти, а ти в разі чого могла б захистити старого.

— Добре, але я не покину тебе самого, — відповів на те дракон.

— Тоді лети поруч. Мерщій рушаймо!

Юнак закріпив сідло на Сапфірі, спробував був підняти Брома, та ніяк не міг цього зробити.

— Сапфіро, допоможи мені! — покликав він подумки.

Та по-зміїному пригнула голову й учепилась зубами в Бромів одяг. Вигнувши шию, вона підняла старого, наче кішка своє кошеня, і посадила собі на спину. Ерагон просунув Бромові ноги у стремена й пристебнув їх. Несподівано старий застогнав і поворухнувся.

Кліпаючи очима, він кволо підняв руку до голови.

— Сапфіра прибула вчасно? — спитав у Ерагона старий.

— Я потім про все розкажу, — сумно відповів юнак. — У вас на руці рана. Я перев’язав, як зміг, але нам потрібне безпечніше місце для відпочинку.

— Добре, — погодився Бром, обережно торкаючись своєї руки. — А де мій меч?.. Ага, бачу, ти його знайшов.

Ерагон закінчив кріпити на сідлі ремені.

— Сапфіра буде нести вас, тримаючись неподалік від мене, — сказав парубок.

— Ти справді хочеш, щоб я летів на ній? — озвався Бром. — Я можу сісти на Сніговія.

— Не з такою рукою, — відповів юнак. — А з дракона ви не впадете навіть тоді, коли б раптом втратили пам’ять.

— Це велика честь для мене, — сказав на те старий. Здоровою рукою він обійняв Сапфіру за шию, і та, здійнявши маленьку куряву, миттю злетіла в небо. Ерагон позадкував від повітряних вихорів і повернувся до коней.

Він прив’язав Сніговія позаду Кадока й нарешті покинув Язуак, повернувшись на ту стежку, що вела на південь. Вона йшла кам’янистою рівниною, повертаючи ліворуч, і линула далі вздовж берега річки Нінор.

Відгуки про книгу Ерагон - Крістофер Паоліні (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: