Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Крізь час. Темна Вежа II - Стівен Кінг

Крізь час. Темна Вежа II - Стівен Кінг

Читаємо онлайн Крізь час. Темна Вежа II - Стівен Кінг
споглядання колоди, яка ще не промокла наскрізь і тому не готова навіки опуститися на дно.

— Ага, — відповів Генрі. — Валяй.

— Валяй! — радісно вигукнув Джиммі Гаспіо.

— Валяй його, козла! — погодився Фігляр, і всі вибухнули сміхом (Балазарова споруда в іншій кімнаті, що тепер сягала трьох поверхів заввишки, знову заколивалася, але не розвалилася).

— О'кей, слухай уважно, — сказав Джордж і знову підморгнув. І хоча категорією Генрі був спорт, Джордж оголосив іншу — «Розваги і мистецтво».

— У якого популярного співака в стилі кантрі та вестерн були такі хіти, як «Хлопець, якого звали Сью», «Блюз в'язниці Фолсом» та ще купа селюцьких пісень?

Кевін Блейк, настільки розумний, що справді міг додати сім і дев'ять (якби для цього йому дали фішки для покеру), аж зайшовся реготом, плескаючи себе по колінах, та так, що ледь не перекинув дошку.

І далі вдаючи, що читає з картки, яку тримав у руці, Джордж продовжив: — Цього популярного співака також знають під псевдонімом «Чоловік у чорному». Його ім'я означає місце, куди ти відливаєш,[14] а прізвище — це те, що ти маєш у гаманці,[15] звісно, якщо ти не довбаний нарколига.

Настала довга пауза: всі притихли в очікуванні.

— Волтер Бреннан, — нарешті сказав Генрі.

Вибух реготу. Джиммі Гаспіо міцно стис плечі Кевіна Блейка. Кевін кілька разів садонув Джиммі кулаком у плече. Картковий будиночок у Балазаровому кабінеті, що вже перетворювався на вежу з карт, знову заколивався.

— Ану позатикайте пельки! — проревів Чимі. — Да Босс будує!

Вони миттю втихомирилися.

— Добре, — сказав Джордж. — Правильна відповідь, Генрі. Це було не так легко, але ти впорався.

— Як завжди, — відповів Генрі. — Я завжди, бля, виходжу сухим із води. То як щодо дози?

— Класна ідея! — сказав Джордж і взяв десь у себе за спиною коробку від сигар «Рої-тан», витяг звідти шприц і втикнув його у поколоту вену вище ліктя Генрі. І тут Генрі настав каюк.

2

Зовні фургон піцерії виглядав задрипаним, але під дорожнім брудом і фарбою з балончика ховалося диво високих технологій, якому б позаздрили навіть убеенівці. Як неодноразово повторював Балазар, тих козлів не обдуриш, якщо не будеш завжди на крок попереду них — у тому числі якщо в тебе не буде такого самого обладнання. Коштувало воно дорого, але Балазар мав одну перевагу: те, що УБН купувало за шалені гроші, його люди просто цупили. На Східному узбережжі повсюдно знаходилися працівники компаній, що виготовляли електроніку, готові продати вкрай секретні розробки за зниженими цінами. Ці каццароні (Джек Андоліні називав їх кокаїнниками з Силіконової долини) буквально нав'язували свій товар.

Під приборним щитком розміщувався повний боєкомплект: поліцейська рація, ультрависокочастотний глушник поліцейських радарів, широкодіапазонний/високочастотний детектор радіопередач; високочастотний генератор перешкод, ретранслятор-підсилювач, завдяки якому всі спроби відшукати фургон стандартними методами триангуляції закінчувалися тим, що фургон виявляли одночасно в Коннектикуті, Гарлемі й у готелі «Монтаук Саунд», радіотелефон… і маленька червона кнопка, яку Андоліні натиснув одразу ж після того, як Едді Дін вийшов із фургона.

У кабінеті Балазара пролунав короткий дзвінок внутрішнього телефону.

— Це вони, — сказав Балазар. — Клаудіо, впусти їх. Чимі, накажи всім стулити писки. Едді Дін не знає, що, крім тебе і Клаудіо, зі мною є ще хтось. Чимі, йди до комори й посидь там з іншими джентльменами.

Вони пішли: Чимі повернув ліворуч, Клаудіо Андоліні — праворуч.

Балазар повільно почав зводити черговий поверх своєї будівлі.

3

«Я сам усе владнаю», — повторив Едді, поки Клаудіо відчиняв двері.

«Добре». — погодився стрілець, але розслаблятися не став, був напоготові, готовий вийти на передній план у ту ж мить, коли виникне бодай видимість такої потреби.

Брязкали ключі. Стрілець гостро відчував запахи. Від Кола Вінсента, який стояв праворуч, тхнуло немитим тілом, від Джека Андоліні ліворуч — якимось різким, майже терпким лосьйоном після гоління. Коли вони ступили до затемненого бару, в ніс ударив кислий запах пива.

Запах пива був для нього єдиним знайомим ароматом у цьому приміщенні. То був не задрипаний салун з посиланою стружками підлогою, й дошками, покладеними на козли для розпилювання замість шинкваса. Стрілець мусив визнати, що таким закладам, як шинок Шеба в Таллі, до цього було не дорівнятися. Куди не кинь оком, м'яким світлом вилискувало скло. У цій одній-єдиній кімнаті було більше скла, ніж він бачив за всі свої роки, з того часу, як виріс, — саме тоді почали закриватися лінії постачання, частково через напади повстанців під проводом Фарсона, Доброго Чоловіка, але в основному, вважав стрілець, тому, що світ почав зрушувати з місця. Фарсон був лише ознакою того великого зрушення, але аж ніяк не його причиною.

Він бачив їхні відображення скрізь — на стінах, на обкладеному склом шинквасі й у довгому дзеркалі за ним. Їхні фігурки в мініатюрі відображалися навіть на вигнутих стінках бокалів для вина у формі дзвонів, що, перевернуті догори дном, висіли над шинквасом… бокалів блискучих і крихких, як святкові прикраси.

У кутку стояла скульптура, зроблена з вогників, що спалахували і мінилися, спалахувати і мінилися, спалахували і мінилися. Золотистий ставав зеленим, зелений — жовтим, жовтий — червоним, червоний — знову золотистим. Перетинав її напис Великими Літерами. Це слово він міг прочитати, але не розумів його значення: РОКОЛА.

Та байдуже. Тут на нього ще чекали справи.'Він не мандрівник і не може дозволити собі розкіш поводитися як мандрівник; хай там якими дивовижними чи гідними подиву не були б речі, що трапляються на його шляху.

Чоловік, що їх впустив, вочевидь був братом того, хто правив диліжансом, який Едді називав фургоном (мабуть, щось на кшталт фури, вирішив Роланд), хоча цей був вищий на зріст і років на п'ять молодший. У наплічній кобурі він мав зброю.

— Де Генрі? — спитав Едді. — Я хочу бачити Генрі. — Він підвищив голос. — Генрі! Агов, Генрі!

Відповіді не було; тільки тиша, в якій бокали, що висіли над шинквасом, здавалося, невловно завібрували, та так тихо, що людське вухо не змогло б розрізнити цього звуку.

— Спочатку з тобою хоче побалакати пан Балазар.

— Ви заткнули йому рота кляпом і тримаєте десь зв'язаного, так? — спитав Едді, і не встиг Клаудіо навіть рота розтулити для відповіді, як Едді розреготався. — Та ні, чим я думаю — ви просто дали йому ширнутися, от і все. Він у відрубі. Навіщо возитися з мотузками та кляпами, якщо Генрі можна заспокоїти, вколовши йому дозняк, та й по всьому? Добре. Ведіть мене до Балазара. Покінчимо з цим раз і назавжди.

4

«Черговий

Відгуки про книгу Крізь час. Темна Вежа II - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: