Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Скляне прокляття - Томас Тімайєр

Скляне прокляття - Томас Тімайєр

Читаємо онлайн Скляне прокляття - Томас Тімайєр

Шарлотта пересунулася на підвітряний бік і допомогла дядькові залізти в заглибину між коренями. Він весь був засипаний піском. Знесилено опустившись на суху траву, вчений поставив перед собою сумку з Вілмою. Пташка тремтіла й ледве чутно пищала.

— Де Оскар?

Гумбольдт прибрав від обличчя носовичок. За лічені хвилини його губи розпухли й завітрилися, а сам учений якось змарнів і миттєво постарів. Замість відповіді він сумовито похитав головою, але не зронив жодного слова.

— Чому ти мовчиш? — запитала дівчина. — Щось сталося?


Оскар опинився в самому центрі піщаної бурі. «Пачакутек» смикався, неначе мишеня в пазурах гігантської кішки, тріщав, стогнав і потроху руйнувався. Довкола виблискували блискавки, й раз у раз лунав оглушливий грім. Сховавши голову між колінами, Оскар чекав, коли ж, нарешті, настане кінець. Або кінець лютування стихій, або ж його власний.

Брезент над ним люто тріпотів і ляскав від вітру. Юнак перевірив кишені, проте не знайшов там нічого особливого, ніж, хусточку, захисні окуляри й олівець, у нагрудній кишені. Про всяк випадок він витяг окуляри. До латунної оправи було прикріплено шкіряний ремінець, скельця затемнені, щоб оберігати очі від сліпучих променів африканського сонця. Гумбольдт стверджував, що в пустелі ймовірність так званої «снігової сліпоти» така само велика, як і в горах або в арктичних снігах. Проте ці окуляри виконували й іще одну важливу функцію: вони захищали очі від піску.

Оскар надягнув окуляри і швидко визирнув із-під брезенту. М’які краї оправи ідеально прилягали до обличчя, Потім юнак вийняв носовичок, щільно прикрив ним нижню частину обличчя й затягнув вузлики на потилиці. Тепер він мав змогу вільно дихати. Знадобився деякий час, щоб очі призвичаїлися до темних окулярів, та, зрештою, до чого тільки людина не звикає! Хлопець виліз зі своєї схованки й підвівся на ноги. Піщана буря негайно схопила його у свої обійми й заходилася шматувати на клаптики шкіру й одяг юнака.

Оскар ухопився за дерев’яні поручні, ледве втримуючись у вертикальному положенні. Видимість не перевищувала кількох метрів, тому орієнтуватися було майже неможливо. Навколо, скільки сягало око, скрізь було одне й те ж саме — жовта імла й шалене ревіння вітру.

Хлопець розумів, що його єдиний шанс урятуватися — це спробувати вивести корабель із небезпечної зони. А для цього треба підняти «Пачакутек» якомога вище. Згодом, коли вітер ущухне, він спуститься й розшукає своїх товаришів.

На щастя, він знав, як керувати «Пачакутеком» — у цьому йому допомогли не лише пояснення Гумбольдта, але і власна гостра спостережливість. Найперше треба вирівняти корабель. Якщо він зуміє це зробити, то опиниться на шляху до перемоги.

Навкарачки діставшись до трапу, що вів на місток, він видерся нагору, до штурвалу. Тут усе було засипане піском, та й увесь корабель був ним покритий ущент. Покинутий штурвал безладно обертався на всі боки. Горизонтальне й вертикальне стерна майоріли, наче крила пораненої пташки, і рипіли під вітром, проте, здається, були цілком справними. Навіть якби тонка шкіра, якою вони були обтягнуті, подекуди розірвалася, Оскар і тоді б упорався.

Подолати останні метри до штурвалу було найважче. Буря нібито відчула, що хлопець намагається забрати ласу здобич, яку вона вже вважала своєю власністю. Люта стихія шаленіла й завивала, розхитуючи повітряний корабель із боку в бік.

Оскар щосили наліг на штурвал і спробував утримати корабель проти вітру. Одразу ж пролунали рипіння та скрегіт. Могутня сила, що тиснула на стерно, не мала наміру здаватися. Юнакові довелося ширше розставити ноги, спертися об палубу й мобілізувати всю свою енергію аж до останньої краплини. І лише тоді йому вдалося розвернути «Пачакутек». Ревіння вітру, начебто, трохи притишилося, зменшилася й хитавиця.

Іще важко відсапуючи, Оскар заходився оглядати навігаційне обладнання. Всі прилади й важелі було вкрито шаром піску, тож довелося їх швиденько очищувати. Невдовзі всі верньєри та перемикачі знову були в робочому стані. Легкий рух важеля вперед — і головний двигун запрацював. Почали обертатися гвинти, й корабель поволі піднявся над шаленою піщаною віхолою.

Оскар потрусив головою, витрушуючи з волосся пісок. Що ж, ми ще подивимося, хто тут хазяїн!

Він дав судну повний хід і став до штурвалу. Та раптом навколо зробилося ще темніше, й повітряне судно поглинула якась тінь.

Оскар відчайдушно скрикнув.

Стіна! Скельна стіна!

Вона була зовсім поряд. Тріщини й розпадини порізали поверхню цього прямовисного скелястого масиву, роблячи її схожою на луску казкового дракона. Він від переляку випустив штурвал — і одразу ж відчув страшенний удар, від якого юнак перелетів через місток і вдарився об фальшборт. Згори на нього посипалися дрібні камінці та галька. Він скочив на ноги, й одразу ж від скелі відкололася величезна брила пісковику й обрушилася на палубу поряд із ним. Дошки затріщали, поверхня палуби розлетілася на тріски, «Пачакутек», здавалося, зойкнув, застогнав і почав хилитися вбік.

Зовсім поряд із бортом просвистів іще один камінь, пошкодивши горизонтальне стерно. Господи, що ж тепер робити?

Корабель знову вдарився об скелю. Оскар почув, як рветься тканина. Газ почав зі свистом витікати з балону. Саме в цей час спалахнула блискавка. В повітрі запахло озоном. Хлопець чув, що водень і електричний розряд — несумісні речі. Або, точніше кажучи, занадто сумісні. Достатньо однієї іскри, й усе може злетіти в повітря.

Оскар зацьковано оглядався.

Треба забиратися звідси, і якомога швидше.

Похитуючись і спотикаючись, він кинувся на протилежний бік корабля. Внизу видно було землю, та до неї ще залишалося метрів десять або навіть п’ятнадцять. Цілком вистачить, щоб скрутити собі в’язи. Повз нього зі свистом пролітали камені, гілки й уламки стовбурів. Повітряний корабель іще раз вдарився об ці кляті скелі. Новий удар був таким потужним, що Оскара знову відкинуло на фальшборт. Йому вдалося вчепитися в поруччя й утриматися, але «Пачакутек» так нахилився, що хлопець практично завис над безоднею. Тепер Оскар боровся за життя, вчепившись у латунне поруччя занімілими від напруження пальцями. Сили для того, щоб

Відгуки про книгу Скляне прокляття - Томас Тімайєр (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: