Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон
Елгокар здавався здивованим. Він кивнув.
— Я… Дядьку, а в цьому є логіка. Чому ти раніше її не пояснив?
Далінар спантеличено закліпав. Усього кілька тижнів тому короля обурила сама згадка про відступ. Що ж змінилося?
«Я недооцінюю розсудливості цього хлопчини», — збагнув Далінар.
— Останнім часом у мене щось не виходило зв’язно висловлювати власні думки, Ваша Величносте.
— Ваша Величносте! — втрутився Садеас. — Ви ж не збираєтесь усерйоз обмірковувати…
— Останній замах на моє життя гнітить мене, Садеасе. Скажи, ти хоч якось просунувся в з’ясуванні того, хто ж підсунув у мою Збрую попсовані самоцвіти?
— Поки що ні, Ваша Величносте.
— Мене намагаються вбити, — тихо промовив Елгокар і, попри обладунок, зіщулився. — Покінчити зі мною, як і з батьком. Інколи мені й справді здається, що ми ганяємося тут за десятьма дурнями. Адже той убивця в білому — він був шином.
— Паршенді взяли на себе відповідальність за те, що підіслали його, — нагадав Садеас.
— Так, — відповів Елгокар. — Але ж вони дикуни, тож ними легко маніпулювати. Чудовий спосіб заплутати слідство — звалити вину на плем’я паршменів. Ми рік за роком воюємо з ними, не помічаючи справжніх зловмисників, які потай діють у моєму власному таборі. І постійно стежать за мною, вичікуючи моменту. Я бачу їхні обличчя в дзеркалах. Символи, покручені, нелюдські…
Далінар перевів очі на Садеаса, і вони обмінялися стривоженим поглядом. Це що ж, Елгокарова параноя прогресувала — чи той просто краще її колись приховував? У кожній тіні йому ввижалися примарні змовники, а тепер — після замаху на його життя — такі фобії ще й підживлювалися доказами.
— Відступити з Розколотих рівнин, може, і непогана ідея, — обережно почав Далінар. — Але тільки тоді, коли ми одразу ж не розпочнемо нової війни з кимось іншим. Ми повинні стабілізувати ситуацію й об’єднати країну.
Елгокар зітхнув:
— Поки що вислідити вбивцю — усього лише пуста забаганка. А можливо, цього й не знадобиться. Я чув, ніби ваші з Садеасом спільні зусилля увінчались успіхом.
— Так і є, Ваша Величносте, — гордо й не без дещиці самовдоволення відказав останній. — Хоча Далінар і досі наполягає на використанні його повільних мостів. Інколи мою армію заледве не розбивають дощенту, поки він встигає прибути. У нас виходило б краще, якби Холін погодився залучити сучасну мостонавідну тактику.
— Таке марнування людських життів… — почав Далінар.
— …прийнятне, — докінчив за нього Садеас. — Адже вони здебільшого раби. Це честь для них — отримати можливість хоч якось долучитися до справи.
«Сумніваюсь, що вони дивляться на це в такому світлі».
— Ти хоч би раз спробував по-моєму, — вмовляв Садеас. — Наш план поки що спрацьовував, але, боюся, паршенді й далі виставлятимуть проти нас по дві армії. І я не в захваті від перспективи самотужки відбиватися від обох, аж доки ти не зволиш з’явитися.
Далінар завагався. Це й справді могло породити проблему. Але відмовитися від обложних мостів?
— Чому б вам не піти на компроміс? — запропонував Елгокар. — Під час наступної вилазки ти, дядьку, дозволиш мостонавідникам Садеаса допомогти тобі дістатися до оспорюваного плато. У нього повно резервних команд, які він охоче тобі позичить. Сам він так само зможе вирватися вперед із невеликим військом, але, використовуючи його тактику, ти не настільки сильно відстанеш, як зазвичай.
— Це було б однаково, що залучити власну мостонавідну обслугу, — усе ще сумнівався Далінар.
— Не обов’язково, — заперечив король. — Ти ж казав, що паршенді рідко відволікаються на обстріл твоєї армії, щойно Садеас вступає з ними в безпосереднє зіткнення. Його люди можуть почати штурм, як і завжди, а ти приєднаєшся, щойно вони захоплять для тебе плацдарм.
— Так… — у задумі кинув Садеас. — Залучені тобою мостонавідники залишаться цілими, тож це не коштуватиме тобі зайвих життів. Однак ти приспієш мені на допомогу вдвічі швидше.
— А якщо в тебе не вийде надійно відволікти паршенді? — запитав Далінар. — А раптом вони все ж вишикують лучників для обстрілу моїх команд на етапі переправи?
— Тоді ми відступимо, — мовив той, зітхнувши. — І будемо вважати цей експеримент невдалим. Але хоча би знатимемо, що спробували! Так і досягається прогрес, старий друзяко. Хтось пробує дещо нове.
Далінар у задумі шкріб підборіддя.
— Ой, дядьку, та годі тобі, — сказав Елгокар. — Він же пристав на твою пропозицію щодо спільної вилазки. То спробуй і ти один раз, як він каже.
— Гаразд, — здався Холін. — Побачимо, що з того вийде.
— От і чудово, — сказав Садеас, підводячись. — А зараз, напевно, піду привітаю твого сина. Поєдинок вийшов просто захопливий!
Далінарові так не здалося — упродовж усієї зустрічі противник Адоліна й хвилини не брав гору. Але саме такі дуелі йому найбільше подобалися. Князь не сприймав тверджень, ніби «видовищний» герць — це той, коли сили суперників рівні й перемогу виривають зубами. Якщо маєш виграти, завжди краще зробити це швидко та з максимальною перевагою.
Обоє вельмож шанобливо підвелися, коли король став спускатися східцеподібними кам’яними уступами до піщаного майданчика внизу. А тоді Далінар обернувся до Садеаса.
— Мені час іти. Пришлеш секретарку з переліком плато, на яких ти вважаєш за краще випробувати цей маневр. Щойно доведеться висуватися на якесь із них, я приведу своє військо у твій район зосередження сил, і ми вирушимо на вилазку разом. Потому ти з меншою й мобільнішою армією вирвешся вперед, а ми наздоженемо вас, щойно займете позицію.
Садеас кивнув.
Холін розвернувся, збираючись піднятися уступами вгору, до виходу.
— Далінаре, — гукнув князь йому вслід.
Той озирнувся на нього. Садеас стояв, схрестивши руки на грудях — порив вітру шарпав кінці його шарфа, а золоте шитво виблискувало на сонці.
— Пришли й ти до мене одну з