Принцеса і королева, або Чорні та Зелені - Джордж Мартін
І лише сам Ларис знав, що король, знявши багаті шати та вдягнувши побиту сіллю одежину простого рибалки, заховався під купою тріски у рибальському байдаку під охороною одного лицаря-байстрюка, що мав родичів на Дракон-Камені. Кутельнога розсудив, що коли Раеніра дізнається про зникнення короля, то надішле по нього своїх шукачів… але човен не лишає слідів на воді, а нишпоркам навряд чи спаде на думку шукати Аегона на острові його сестри, просто у тіні її твердині.
Схований від світу, Аегон ще довго просидів би там тишком-нишком, тамуючи біль вином і ховаючи рубці від опіків під важким рибальським кобеняком… якби Сонцежар не віднайшов дорогу до Дракон-Каменя. Ми питаємо себе, як питало безліч людей до нас: що привело його назад до Драконощовби? Невже якесь первісне відчуття зманило пораненого дракона з наполовину відірваним крилом до місця його народження — димної гори, де він налупився з яйця? Чи може, він невідомо як — через довгі версти та буремні моря — взнав про присутність на острові короля Аегона і полинув до свого наїзника? Люди твердять навіть, що Сонцежар здалеку почув, як відчайдушно потерпає без нього Аегон. Та хто сміє казати, що знає серце дракона?
Опісля злощасного нападу князя Валиса Мутона, який вигнав Сонцежара з поля кісток та попелу біля Граківні, слід золотого дракона губиться в історії більше як на рік. (У дідицтвах Краббів та Брюнів подейкують, що дракон знайшов собі недовгий прихисток у темних смерекових лісах та печерах півострова Гостроклішня.) Крило зцілилося достатньо, щоб він міг злетіти, але приросло криво і лишилося слабким. Сонцежар не міг вже маяти у небі чи надовго лишатися у повітрі; щоб подолати навіть невелику відстань, дракон мусив напружувати останні сили. Та все ж якось він спромігся перетнути води затоки Чорноводи… бо то саме Сонцежар напав на Сірого Привида, і саме їхній двобій бачили жеглярі з «Нессарії». Пан Роберт Гуня тоді звинуватив Драконожера. Але гикавий Том Язик-Ковтуном, який завжди чув більше, ніж міг розповісти, примітив, пригощаючи волантинців пивом, що вони кілька разів згадали про золоті лусочки нападника. Проте луска Драконожера, яку він добре знав, була чорна, мов вугілля. І ось Двоє Томів разом зі своїми «родичами» (поміж яких лише пан Марстон справді мав із ними спільну кров: старший Том Борода-Ковтуном мав сестру, а пан Марстон був її байстрюком від лицаря, якому вона подарувала вінця цноти) сіли у невеличкий човен і підняли вітрило — шукати вбивцю Сірого Привида.
Обпечений король та скалічений дракон знайшли один в одному нову наснагу до життя. Щодня на світанку Аегон намагався підняти дракона в небо з їхньої схованки на самотніх східних схилах Драконощовби — уперше з часів Граківні. А тим часом Двоє Томів з їхнім родичем Марстоном Буруном повернулися на інший бік острова, вишукуючи спільників, які б допомогли їм захопити замок. Навіть на Дракон-Камені, давньому столі та твердині королеви Раеніри, вони знайшли чимало людей, що не плекали до королеви любові, кожен зі своєї причини: хтось журився за братами, синами та батьками, загиблими під час Засівання або у битві в Гирлі, хтось сподівався здобичі або високих урядів, а інші вірили, що син іде попереду дочки, і тому Аегон має більші права на престол.
Королева забрала усіх кращих вояків до Король-Берега. Дракон-Камінь — замок на острові, захищений кораблями Морського Змія та високими валірійськими мурами — вважався неприступним. Тому її милість залишила по собі лише невеличку залогу з людей, яких завважила за непотріб для свого війська: одних побила сивина, в інших ще молоко на губах не висохло, хтось був недолугий, дурнуватий або скалічений, хтось видужував од поранень, ще якісь видавалися не надто вірними, а когось підозрювали у боягузтві. Над усіма ними Раеніра поставила пана Роберта Гуню — свого часу здібного та вправного лицаря, який на старість, проте, неабияк розжирів.
Усі погоджуються, що пан Гуня непохитно стояв за справу королеви. Але багато вояків у залозі не поділяли його вірності, а навпаки — плекали справжні чи уявні образи від минулих часів. Серед тих вирізнявся пан Альфред Деркач, який охоче зрадив королеву за обіцянку князівського титулу, земельних статків та золота від Аегона II, щойно той поверне собі престол. Завдяки довгій службі при залозі Дракон-Каменя він добре знав усі сильні та слабкі місця замку, котрих стражників можна підкупити чи вмовити, а котрих доведеться вбити або захопити у полон — про що і переповів людям короля.
Коли настав умовлений час, падіння Дракон-Каменя не відняло й години. Люди, зваблені Деркачем, відчинили потерну в годину привидів і непоміченими впустили до замку пана Марстона Буруна та Тома Язик-Ковтуном з вояками. Один загін захопив зброярню, інший ув’язнив вірних стражників Дракон-Каменя та майстра-мечника, а пан Марстон зненацька застукав маестра Гунімора у його крукарні, щоб жодна звістка про напад не залишила замку. Вояків, що вдерлися до каштелянових покоїв несподівано для пана Роберта Гуні, очолив сам пан Альфред. Поки пан Гуня намагався підвестися з ліжка, Деркач встромив йому списа у величезне біле черево з такою силою, що вістря вийшло зі спини пана Роберта, пробило перину та солом’яник і застрягло аж у підлозі.
Тільки одна помилка порушила задум змовників. Коли Том Язик-Ковтуном зі своїми поплічниками вибив двері до опочивальні панни Баели, щоб захопити її у полон, дівчина вислизнула з вікна, видерлася дахом та мурами і досягла дворища. Люди короля подбали поставити варту коло стайні, де сиділи замкові дракони, але Баела виросла на Дракон-Камені й знала входи та виходи, їм невідомі. Переслідувачі спізнилися рівно настільки, щоб панна Баела встигла звільнити Місячну Танцівницю від ланцюгів і причепити їй до спини сідло.
І сталося так, що коли король Аегон II перелетів на Сонцежарі через димну вершину Драконощовби та почав знижуватися, готуючись переможно увійти до замку, міцно захопленого його прибічниками, де всі вірні королеві Раенірі люди мали або лежати мертвими, або сидіти у підземеллі, назустріч йому ринула Баела Таргарієн, донька принца Даемона від пані Лаени. Вона, як і її батько, не знала ані краплі страху.
Місячна Танцівниця була зовсім молода, світло-зелена, а на рогах, гребені та кістках крил виблискувала перловим забарвленням. Якщо відкинути великі крила, вона не переважала величиною бойового коня, а вагою навіть поступалася, проте була швидка та спритна. Сонцежар, хоча значно більший, не міг належно упоратися з погано зрощеним крилом і до того ж нещодавно отримав свіжі поранення від Сірого
