Повернення Короля - Джон Рональд Руел Толкін
Ярл зупинився, очікуючи, доки підтягнуться інші, і викликав до себе ватажків. Еомер запропонував вислати розвідку, але Ган-бури-ган, похитавши головою, заперечив:
- Не відсилай своїх вершників; мої люди вже наглянули усе, що можна було побачити в цій темряві. Вони незабаром прийдуть сюди і все розкажуть.
Воєначальники зібралися навколо ярла, і тоді з кущів виринуло кілька істот, на перший погляд достеменно схожих на Гана. Вони пошепки доповіли щось своєму вождю на дивовижній дзвінкій мові. Ган переклав:
- Мої діти кажуть: перш за все будьте обережні. Менше години ходу звідси за Діном знаходиться ще одне велике військо. Але між нами і новими стінами кам'яного міста нікого немає. Горгуни дуже зайняті, руйнуючи стіну. їм допомагають підземні блискавки і чорне залізо. Вони не озираються, нічого не бояться. Вони думають, що їхні одноплемінники добре стережуть усі шляхи!
Старий вождь завершив свою промову дивним булько-тінням - так він сміявся.
- Чудово! - посміхнувся Еомер. - Підлі вигадки ворога обернуться проти нього ж. Він наслав пітьму - ми прикрилися нею! Орки руйнують стіну Пеленнору - тепер вона не затримає нас... якщо зуміємо до неї дістатися.
- Ще раз дякую тобі, Ган-бури-гане, славний вождь! - сказав Теоден. - Спасибі за провідників, за добрі звістки!
- Бийте горгунів! - відповів Ган. - Убивайте орків! Нічим іншим ви не втішите дітей лісу. Проженіть лихо!
- Для того ми і прийшли сюди. Чи пощастить нам - покаже завтрашній день...
Ган-бури-ган низько схилився, торкнувшись чолом землі, і вже збирався відійти, але раптом підняв голову, як олень, сполоханий на пасовиську. Очі його радісно блиснули.
- Вітер перемінився! - гукнув він і в одну мить зник разом зі своїми родичами. Ніхто з роханців більше ніколи не зустрічався з ними. Незабаром далеко на сході знову забили барабани. Але ніхто не відчув у цьому звуку погрози [95] - діти лісу, замшілі на перший погляд дикуни, зраджувати не вміли.
- Звідси нам провідники вже не потрібні, - сказав Ельфхольм.
- У мирні роки наші не раз їздили до Мундборгу, і я сам бував там. Від повороту на південь до довгої стіни ще сім ліг. На узбіччях там соковиті луги. Гондорські гінці на цьому відрізку звичайно летять щодуху, і ми зможемо, не підіймаючи шуму, пустити коней в кар'єр.
- Головне - не проґавити засідку, - додав Еомер. - І не виснажити сили. Мені здається, тут варто відпочити, а рушити далі вночі, з таким розрахунком, щоб вступити в бій з першим світлом дня... чи за знаком ярла, якщо світла не буде.
Ярл погодився. Рада закінчилася, старшина розійшлася, але Ельфхольм незабаром повернувся.
- Я посилав розвідку на узлісся, - доповів він. - Вони щойно повернулися. Знайшли двох коней з їздцями, мертвих.
- Вбиті? - запитав Еомер. - Хто?
- Гондорські гінці. Один з них, мабуть, Ергон - у руці він тримав Червону стрілу. Точніше не скажу - голови відрубані. Зважаючи на обставини, вони, мабуть, наштовхнулися на ворогів уже біля обвідної стіни і повернули назад на захід. Якщо вони змінювали коней, як звичайно, це повинно було відбутися позавчора ввечері. Припустити, що вони повернулися до міста і виїхали знову, неможливо.
- Виходить, Денетора не сповіщено, - мовив Теоден. - А як би підкріпила його дух надія на допомогу!
- Дає подвійно той, хто дає вчасно, - сказав Еомер. - Але говорять також: краще пізно, ніж ніколи. Хтозна, чи не виправдається і цього разу старе прислів'я?
Роханці безшумно мчали зарослими травою узбіччями тракту. Оминаючи Міндоллуїн, дорога повертала на південь. Прямо попереду червона заграва висвітлювала чорні стрімчаки величезної гори. Раммас-Ехор наближався; світанок ще не наставав.
Ярл їхав попереду, оточений своєю дружиною. За ним йшов ескадрон Ельфхольма; юний Арнхельм, скориставшись з темряви, непомітно приєднався до ар'єргарду дружини. «Навіщо?» - думав Меррі, міцно чіпляючись за сідло [96] Арнхельма. Раптом ярл наказав зупинитися: повернулися розвідники майже з-під самої стіни Пеленнору.
- Здалеку видно великі пожежі, - доповів один. - Місто у вогні, поля навколо кишать військами. Схоже, що всі сили кинуті на облогу. На Раммас-Ехорі солдатів зовсім небагато, та й ті зайняті руйнуванням і ні на що інше не відволікаються.
- Пригадай, володарю, прощальні слова лісового вождя, - мовив другий. - У мирний час я живу на відкритому плоскогір'ї; мене звуть Видфар, і я вмію впізнавати вітри. Вітер справді перемінився. Тепер він несе з півдня дух Моря, слабкий, але безсумнівний. Ранок принесе зміни. На полях Пеленнору ми зустрінемо світанок!
- Якщо це правда, будь благословенний до кінця днів твоїх, Видфаре! - відповів ярл. Звернувшись до дружинників, він промовив так голосно, що почули і в ескадронах:
- Настав наш час, діти Еорла! Перед вами - Ворог, за вами - рідні оселі. Пам'ятайте: хоч боротися ви будете не на своїй землі, слава, заслужена в битві, буде з вами назавжди. Предки наші присягалися, нам личить виконати присягу. Друзі наші зазнали лиха. Вперед, вірні сини своєї землі і ярла!
Роханці дружно вдарили списами об щити.
- Еомере, сину мій, - вже звичайним голосом додав Теоден, - ти поведеш перший ескадрон під моїм прапором і вдариш посередині. Ельфхольм відразу ж за стіною поведе своїх на праве крило, Гримбольд - на ліве, інші нехай
