Сказання Земномор'я - Урсула К. Ле Гуїн

Медрі вже частково знав цю страшну історію від Ембер. Але якось увечері Вейл, яка була на три роки старшою за Ембер і все це пам'ятала більш ясно, докладно розповіла йому про своє дитинство і про те, що трапилося з їхньою сім'єю. Ембер мовчки сиділа поруч і уважно слухала.

І тоді Медрі розповів сестрам про шахти Самори, про огидного чарівника Геллука і про рабиню Анеб.

Коли він закінчив свою розповідь, Вейл досить довго мовчала, а потім сказала:

— Так ось що ти мав на увазі, коли сказав, вперше опинившись у нас на острові: «Я не зміг врятувати ту, що врятувала мене».

— А ти ще вимагала у мене доказів того, що я не брешу.

— Ось я їх і отримала, ці докази, — сказала Вейл.

Медрі взяв її руку і, низько схилившись, торкнувся цієї руки чолом. Розповідаючи про загибель Анеб, він насилу стримував сльози, але тепер більше не в силах був стримуватися, і сльози все ж потекли по його щоках.

— Вона подарувала мені свободу, — сказав він. — І я до сих пір відчуваю, що все, що я роблю, я роблю завдяки їй і для неї. Ні, не для неї. Ми нічого не можемо зробити для мертвих. Але для…

— Для нас, — сказала Ембер, — для нас, живих, які продовжують жити, незважаючи ні на що, ховаючись, і нікого не вбиваючи. Мертві мертві. А великі і могутні йдуть своїм шляхом, нічого не помічаючи, і ніщо їх не зупинить. Так що нам, звичайним людям, залишається сподіватися тільки на самих себе.

— Але невже ми повинні вічно ховатися?

— Ось, це в тобі говорить чоловік! — зауважила Вейл зі своєю ласкавою і ніби пораненою посмішкою.

— Так, — сказала Ембер, — ми повинні ховатися і будемо ховатися вічно, якщо в тому буде необхідність. Бо нічого іншого нам не залишилося, тільки бути вбитими або вбивати самим. Ти ж і сам кажеш, що за межами нашого острова це так, і я тобі вірю.

— Але ж неможливо приховати справжню могутність, — сказав Медрі. — У всякому разі — неможливо приховувати її довго. Адже вона вмирає, якщо її приховувати, якщо ні з ким своєю могутністю не ділитися.

— Чари на Рокові не помруть ніколи! — сказала Вейл. — Тут всі закляття отримують особливу силу. Так говорив сам Атх. Ти ж уже чимало часу провів у Гаю, ходив під деревами… Ти повинен був відчути його могутність. А нашим завданням повинно стати підтримка цієї могутності. Так, ми повинні її приховувати, але повинні і зберігати і примножувати її — подібно до того, як молодий дракон зберігає і примножує силу свого полум'я. І ще — ми неодмінно повинні ділитися один з одним цією могутністю і своїми знаннями про неї. Але тільки тут, на Рокові, де ці знання в безпеці і де грабіжники і вбивці стануть шукати їх в останню чергу, оскільки впевнені, що тут живуть тільки «прості» люди. І в один прекрасний день наша могутність — цей великий дракон — увійде в повну силу, навіть якщо це займе цілу тисячу років…

— Але за межами острова Рок, — зауважив Медрі, - теж є прості люди, яких перетворюють на рабів, які ведуть тваринне існування, які вмирають від голоду і хвороб. Невже вони теж повинні чекати тисячу років, не маючи ніякої надії?

Він дивився на сестер, переводячи погляд з однієї на іншу: одна була зовні дивно м'яка, проте душа її ніби застигла; інша, не дивлячись на зовнішню суворість, володіла ніжною душею, яка спалахувала легко, як сухе паливо в печі.

— На острові Хавнор, — сказав Медрі, - далеко від Рока, в одному селі на горі Онн, серед тих простих людей, які майже нічого не знають про зовнішній світ, також є «Жінки Руки». І створений колись союз таких людей не розпався і не був знищений — за стільки років! Як же міцно була сплетена ця мережа!

— Скоріше, вміло, — зронила Ембер.

— «Союз Руки» охоплює багатьох людей і на інших островах! — Медрі знову деякий час мовчки дивився на сестер. — Мене не дуже добре вчили в Хавнорі, потайки вчили, — сказав він. — Однак всі мої тамтешні вчителі казали мені, що я ніколи не повинен використовувати чари в поганих цілях, а самі жили в постійному страху, не маючи сил опиратися правителям і їх поплічникам. Вони віддали мені все, що могли, але це, на жаль, було дуже і дуже мало. І лише завдяки щасливому випадку я не опинився на невірному шляху. І ще тому, що Анеб дала мені силу і надію. Якби не вона, я зараз був би слугою Геллука. Однак і сама Анеб не мала необхідних знань, хоча і мала вроджений чарівний дар. Через своє незнання вона і потрапила в рабство. Якщо великі маги — навіть кращі з них! — стануть погано вчити своїх учнів, якщо могутність цих магів використовуватимуть в своїх корисливих цілях правителі-пірати, то хіба зможе зрости наша могутність тут, на Рокові? Чим ви станете годувати свого молодого дракона?

— Рок — це осередок магічних сил, — сказала Вейл. — Центр нашого світу. Ми повинні триматися центру. І чекати.

— Ні, ми ще й неодмінно повинні віддавати те, що маємо, — заперечив Медрі. — Якщо всі в Земномор'ї, крім нас, будуть рабами, то який сенс в нашій свободі?

— Справжнє мистецтво завжди перемагає фальш. Істинний Шлях перекрутити неможливо, — хмурячись, промовила Ембер. Кочергою вона підштовхнула в вогонь численні записки з іменами тих, хто був названий на її честь, і записки яскраво спалахнули. — Це я знаю твердо. Але життя наше коротке, а Шлях дуже довгий. Якби Рок був таким, яким був колись… Якби тут зібралося більше тих, хто володіє істинним мистецтвом, хто міг би вивчати і зберігати їх і далі, навчаючи інших…

— Якби Рок став таким, як колись, коли він був відкритий всьому світу і всьому світу відомий своєю могутністю, то ті, хто зараз нас боїться, знову з'явилися б, щоб його знищити! — вперто сказала Вейл.

— Значить, головне — в збереженні таємниці? — запитав Медрі. — Невже це дійсно найголовніше?

— Ні, головна наша проблема у відсутності чоловіків, — тверезо пояснила Вейл. — Ти вже прости мене, дорогий брате, але чоловіки завжди більше цінували інших чоловіків, ніж жінок і дітей. Ось, наприклад, якби чарівники з інших островів дізналися, що у нас тут з'явилося п'ять або шість десятків відьом або навіть справжніх чарівниць, їх