Ерагон - Крістофер Паоліні

«Він справді хоче мені допомогти чи готує пастку? — знову засумнівався Ерагон. — Але ж Бром переконав Сапфіру, і вони розмовляли між собою… Тож якщо вона йому довіряє…» Юнак вирішив відкласти всі свої підозри на потім.

— Мені не потрібна допомога, — сказав він, — але ви можете піти зі мною.

— У такому разі краще вирушаймо прямо зараз, — зрадів Бром. — Гадаю, тепер ти можеш покликати свого дракона.

«Сапфіро!» — гукнув Ерагон.

«Так», — озвався дракон.

Парубок ледь переміг бажання розпитати її про все. Але натомість він тільки й спитав:

«Зустрінеш нас на фермі?»

«Добре. То ви поладнали?»

«Здається, що так», — зітхнув Ерагон, відчувши, як дракон уже вирушив назустріч. І тут він помітив, як між будинками заметушилися люди. Можливо, це шукають його?

— Ну, то як, ходімо? — нагадав про себе Бром.

— Я хотів би спершу поговорити з Рораном, — завагався юнак. — Буде недобре, якщо я втечу, не попередивши його.

— Я про це вже подбав, — заспокоїв хлопця Бром. — Я залишив йому в Гертруди листа, де написав, щоб він був обережний у разі небезпеки. Цього досить?

Ерагон ствердно кивнув. Він загорнув м’ясо в шкури, й обоє рушили. Дорогою втікачі намагалися не потрапляти на очі мешканцям села, аж доки не дісталися шляху, яким закрокували швидше. Відкинувши будь-які вагання, юнак рішуче йшов попереду. «Коли ми доберемося до ферми, — думав він, — я не піду далі, доки не випитаю в Брома геть усе про вершників і про тих, із ким збираюся воювати».

Коли вони нарешті дійшли до зруйнованої ферми, Бром гнівно насупив брови. Та й Ерагон був вражений, побачивши, як швидко довкола запанувала пустка. Сніг, вкриваючи згарище, сховав сліди жорсткого нападу. Прямокутна пляма на закіптюженій землі зникала під снігом прямо в них на очах — то було місце, що залишилося від клуні.

Тим часом Бром різко звів голову — згори долинув шум Сапфіриних крил. Виринувши ззаду, вона спустилася вниз, ледь не зачепивши мандрівників. Вражені побаченим, обидва замилувались граційним приземленням велетенської істоти.

Схвильований Бром зробив крок уперед. Очі старого блищали від захвату, а по щоці скотилася сльоза, зникнувши в кудлатій бороді. Деякий час вони з драконом розглядали одне одного. Ерагон почув, як Бром бурмоче щось сам до себе, тож непомітно наблизився, аби прислухатись.

— Отже, все повторюється знову… — бубонів старий. — Але як і коли закінчиться? Я не годен збагнути, чи буде це трагедія, чи фарс, бо зараз бачу і те, і друге… Хай там як, але для себе я вже все вирішив, і…

Далі Ерагон не розчув, бо Сапфіра повагом наблизилась до них. Удавши, ніби ті слова були звернені не до нього, хлопець привітався з драконом. Безперечно, вони залишалися близькими, хоча й досі дуже мало знали одне про одного. Хлопець почухав драконові шию, подумки звернувшись до нього й відчувши навзаємну приязнь.

«Я ніколи не бачила людей, окрім тебе й Герроу, якого пізнала тільки тоді, коли він був уже смертельно хворий», — почала було Сапфіра.

«Ні, ти бачила їх моїми очима», — заспокоїв її Ерагон.

«Це різні речі».

Наблизившись до Брома, дракон схилив свою видовжену голову й почав уважно розглядати старого:

«Ви таки дивовижні створіння».

Увесь цей час Бром стояв нерухомо і тільки перегодом простягнув руку. Схиливши голову, Сапфіра дозволила йому торкнутися свого лоба, після чого форкнула й сховалась за Ерагонову спину. Її хвіст дрібно бив по землі.

«Що сталося?» — спитав Ерагон.

Сапфіра не відповіла.

— А як її звати? — нарешті озвався Бром.

— Сапфіра, — відповів юнак.

Дивний вираз промайнув на обличчі старого. Він щосили вдарив палицею об землю.

— З усіх названих вами імен це було єдине, яке сподобалося дракону. Мені здається, воно йому пасує, — скоромовкою додав Ерагон.

— Ще й як, — відгукнувся Бром. У його голосі забриніли якісь незвичні нотки. Подив, відчуття страху чи заздрість? Хлопець не міг второпати, що саме це було. Нарешті старий сказав:

— Вітаю тебе, Сапфіро! Я радий познайомитися з тобою. — Бром зробив якийсь дивний жест рукою, вклонившись.

— Він мені подобається, — тихо сказав Ерагонові дракон.

— Та звісно, кому ж не подобаються лестощі? — відповів на те юнак і попрямував до зруйнованого будинку. Слідом за ним подалися підбадьорений Бром та Сапфіра.

Сяк-так протиснувшись між уламками стін, хлопець проліз до своєї колишньої кімнати, яку ледь упізнав під завалами. Навпомацки він розшукав свою вцілілу торбу, знайшовши ще й лук у футлярі, обшитому оленячою шкурою. Згори футляр було подряпано, хоча взагалі він залишився цілий. Коли юнак спробував напнути лук, той, звісно, вигнувся без жодного скрипу. Дуже задоволений, Ерагон пошукав очима сагайдак і побачив його зовсім поряд під уламками. На жаль, багато стріл зламалося.

Сховавши лук до футляра, юнак передав його Бромові разом зі стрілами.

— Щоб напнути такий лук, треба мати в руках неабияку силу, — сказав старий.

Утім, Ерагон пропустив цей комплімент повз вуха. Блукаючи згарищем, він знайшов іще кілька вцілілих речей, зваливши їх у купу перед Бромом. Купа була не така вже й велика…

— Що далі? — суворо спитав старий.

— Пошукаємо, де сховатися, — відповів хлопець.

— А ти маєш якісь ідеї? — не вгавав Бром.

— Маю, — сказав Ерагон, зв’язуючи свої знахідки в тугий оберемок. Завдавши його на спину й почепивши лука, юнак подався до лісу.

— Сапфіро, лети за нами, — наказав він. — Адже за відбитками тебе легко вистежать.

— Гаразд, — відповів дракон і здійнявся в повітря.

Потрібне місце було неподалік, але Ерагон довго кружляв довкола, аби збити зі сліду можливих переслідувачів. Лише за годину він зупинився перед густими заростями ожини.

У кущах була галявина, на якій вистачило б місця для всіх. Зграйка білок дременула геть, голосно сварячись на мандрівників.

— А ще хто-небудь знає про цю місцину? — насилу продершись крізь чагарник, поцікавився Бром.

— Ні, — знехотя відповів Ерагон. — Я знайшов її, коли ми переїхали. Мені знадобився цілий тиждень, щоб вийти на цю галявину, а потім я ще цілий тиждень розгрібав сухе гілляччя.

Тим часом Сапфіра приземлилася поруч, обережно склавши крила, аби не поранити їх об шипи. Прилігши неподалік, вона поклала голову на землю й спостерігала за людьми.

Бром сперся на свою палицю й теж прикипів поглядом до дракона. Від такої допитливості Ерагон почав нервувати.

Юнак мовчки спостерігав за обома, аж доки голод не нагадав про себе глухим бурчанням У животі. Тоді