Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова
Нікому нічого не пояснюючи, Хаіно повів дивну групу через місто. Несправжня міс Табрет старанно дріботіла за вожаком і гарячково намагалася зрозуміти, що стається. Присутність алхіміка наштовхувала на думку, що Посвячений прямує до об’єкта своїх таємних інтересів. Але навіщо йому вона і Сем? Чи то хоче долучити до великої справи, чи то хоче тримати перед очима. Лаванда зрозуміла, що назріває подія, яку вона так довго чекала: щось, що наразить їх на небезпеку, змішає плані і дасть їй, нарешті, можливість діяти.
Попльонтавши вечірнім Фінкауном, Посвячений привів свій маленький загін до воріт Академії емпатів. Всередину пройшли легко: співучасником Хаіно був один з місцевих сторожів. Блискучий навчальний заклад нагадував холодні руїни: темні, без жодного вогнику корпуси, давно не чищені доріжки. Запустіння пояснювалося просто: всі білі вирушили святкувати Новий рік вдома, але хтось тут все-таки жив — з труб тягнуло гіркуватим димом.
Лаванда з цікавістю роззиралася навколо і гадала, як бути, якщо їй доведеться брати участь у справжньому злочині. Чи готова вона пожертвувати життям заради виконання обов’язку? А жертвувати доведеться: навіть якщо Сем залишиться нейтральним, з двома зміненими їй самій не впоратися.
«Придушити Хаіно мені не дадуть, доведеться використовувати магію. Тип з підготовкою магістра з мене одним пальцем овоч зробить, і плакало тоді моє досьє.»
Для шпигунки здавалося неприроднім забирати з собою на той світ з таким трудом зібрану інформацію. До того ж, вона не була впевнена, що зможе вірно оцінити небезпеку задумки Хаіно. Що, якщо списки тих, хто співчуває сектантам, набагато важливіші?
Через пару хвилин ситуація стала ще цікавішою: в підвалі колишньої монастирської трапезної на появу Чудесника чекало п’ятеро міцних хлопців в типових костюмах чистильників: високі шнуровані черевики, темні комбінезони і багато-багато амулетів. От лише вдягнули це все на себе білі. Бійці сердечно привітали Посвяченого, але майже одразу знову вишикувалися, зосереджені і повні рішучості. Півдюжини білих разом, і жодної спроби розвинути дискусію. Вражаюче! Хаіно вдалося виховати з молодих людей справжніх воїнів, і це в нинішні-то спокійні часи. До речі, Лаванда завжди вважала себе унікальною в цьому плані, а тут… Образливо!
Кам’яна підлога монастирської трапезної була розібрана, в кутках було навалені гори розпорпаного вапна (ідеально інертної до магії речовини), в повітрі витав запах вогкої штукатурки і свіжої стружки. Рівне світло блакитних ліхтарів байдуже освітлювало наспіх укріплений вхід в колодязь, викопаний посеред залу.
Масштаб виконаних приготувань Лаванді не сподобався.
— Сьогодні день вирішального випробування! — оголосив Хаіно, і настрій шпигунки впав ще нижче. — Скверна відштовхнула людей від божого промислу, розбестила солодким трунком уявного благополуччя і безпеки. Вони забули, що Всевишній в благості свої не посилає людям випробувань, які би перевищували їх можливості, і піддавати це сумніву — святотатство. Але наша віра міцна! Тут, — Хаіно енергійно тицьнув пальцем в землю, — сховано артефакт, який започаткував це мерзенне збочення, чорну магію. Першочергове завдання нашого братства — знищення джерела скверни, Літургія Світла в її первинному, істинному смислі. І хай вас не бентежать невдачі попередніх спроб — тепер нам нема необхідності заміняти пентаграмами давні Ключі. Ми заволоділи цими талісманами і поставимо товсту крапку в протистоянні зі Злом. Закінчимо же діло предків перемогою!
«А, може, ну його? Хай бореться зі своєю скверною. Вельми сумнівно, що природу цілого світу можна змінити один-єдиний артефакт. Хоіла би я знати, коли же відбулися ті спроби і, особливо, чим закінчилися. Не подобається мені героїзм у виконанні Хаіно.»
— На жаль, амулет, який пригнічує охоронну систему артефакту, нам повернути не вдалося, тому ми повинні бути гранично обережними і в будь-який момент готовими до нападу. Пам’ятайте, магічним стражам потрібен час, щоби усвідомити нашу присутність, однак сама атака буде абсолютно раптовою.
Маги один за одним спускалися в колодязь, наступила черга Лаванди (змінені дихали їй в спину). Шпигункою оволоділо гидливе відчуття, наче подія стала сюрпризом лише для Сема і для неї. Як непрофесійно! Хоча, он, Дерик чесно намагався підготувати її до чогось подібного. І що їй тепер робити? Допомагати Хаіно рятувати світ чи зламати все, послухавши інтуїцію, яка стверджувала, що від фанатиків добра чекати не слід.
«Погана комбінація — Фінкаун, старий монастир, ритуал. Це місто стоїть на костях людей, які загинули в магічній катастрофі, а в тому, що Чудесники здатні влаштовувати катастрофи, сумнівів нема. Чи не провернули вони щось таке саме в Нінтарку?»
На дні колодязю в світлі голубих ліхтарі Лаванді відкрилося чудо — ворота з полірованої сталі висотою в два людських зрости. Тьмяно виблискуючий метал був вкритий охоронними знаками і якимись ієрогліфами для відвертання зла. Половину шурфу займали штифти, блоки і шестерні, закликані розтискати монструозні двері.
«Хто міг таке вибудувати?! Ворота, в смислі. І все це розташувати під монастирем, якому, щонайменше, п’ять століть. Ні про що таке ніколи не чула!»
Для досвідченого армійського мага це було майже образою.
Хаіно по-своєму толкував її вигляд.
— Не бійся! Сюди ніхто не спускався чотириста років, монстри-охоронці впали у сплячку. До того, як вони отямляться, у нас є дві-три години.
«Тобто, щоби покінчити з експедицією, достатньо її затримати. Біда лише в тому, що Хаіно помре останнім. А я?»
Змінені залишилися стерегти ворота, і Лаванда не була певна, що зуміє пройти попри них сама. Та ці думки швидко вивітрилися під тиском поточних неприємностей.
Наскільки велично і незламно виглядали двері, настільки ненадійним і крихким виявився простір за ними. Ліхтарі, розхитуючись в такт кроків, вихоплювали з темряви справжній хаос: позбавлені обшивки ржаві балки, провали в підлозі і проломи в стінах; часом вони вели в сусідні приміщення, часом — в неосяжні темні глибини. Півгодини експедиція обережно пробиралася вперед, старанно перевіряючи міцність підлоги і намагаючись не трусити нічого без нужди. Лаванді не сподобалося, що вони не взяли з собою мотузки і гаки для їх кріплення, але у Посвяченого був якийсь свій розрахунок: дуже скоро стіни і підлога стали стійкішими, наче люди вступили в межі якогось кам’яного вулика. І ніякого натяку на кам’яні мури.
Хаіно впевнено орієнтувався в темному лабіринті коридорів — вони жодного разу не зайшли в глухий кути і не наткнулися на власних сліди. Події захопили Лаванду, тепер вона прагнула побачити мету їх погоду не менше, ніж сектанти.
