Кохана майстра смерті - Олеся Лис

Некромант скрегоче зубами:

─ Не хвилюйся, все, що потрібно, я пам'ятаю ... ─ і дивиться на мене так багатообіцяюче-багатообіцяюче, що тут і їжакові зрозуміло, що ця зухвалість вилізе з часом мені боком.

Раптом двері загального залу широко розчиняються, вдарившись з гучним стуком об кам'яну стіну, і в приміщення четверо стражників вносять лежачого на плащі Рорка. Кіан в подиві піднімає брови. Я теж дивуюся подібній картині. Що ж тут таке коїться?

Продовження, від 11.02.2021!!!

Тим часом, чоловіки вивантажують тіло дядечка, від якого за милю несе міцною брагою, на стіл, і повертаються до нас. Вперед виступає високий немолодий воїн. Я його пам'ятаю. Це Оран, пріом замкової варти. Йому беззаперечно підкорялися всі ріддери у гарастуні Кінлоха. ─ Леді Айне, ─ злегка схиляє він голову в привітанні. ─ Ласкаво просимо додому.

Мені настільки приємні ці слова, навіть якщо вони і не зовсім щирі, що я мимоволі посміхаюся.

─ Рада бачити тебе, Оран! ─ кажу від щирого серця. ─ Це мій чоловік Кіан Мелорі, відтепер господар Кінлоха.

Останні слова даються мені не легко, але намагаюся не показати свого ставлення до даного статусу чоловіка. Всі наші сперечання з цього приводу повинні залишитися між нами, нема чого про них знати оточуючим. Оран нічим не висловлює свого здивування, залишаючись, як завжди, серйозним і безпристрасним.

Некромант виходить вперед, і чоловіки обмінюються рукостисканнями, називаючи по черзі хто ким є, і я бачу, як в очах начальника замкового гарастуна загоряється мимовільна повага до нового господаря. Втім, Кіану діловий і суворий пріом теж приходиться до душі.

─ Оран, що тут відбувається? ─ розводжу руками. ─ Я не впізнаю Кінлох.

Стражник обводить поглядом навколишній хаос, відпускає інших ріддерів на пост і береться розповідати.