Максим Темний. Володар Заборонених Земель. - Костянтин Шелест
До вечора надсистема повідомила, що роботу з третьою пацієнткою закінчено. Макс виніс ту на повітря. Ще годину витратив на колупання в пам'яті, щоб ніщо не нагадувало їй про те, що сталося. Русалки, нарешті вибравшись із води, влаштували багаття, на якому приготували свіжий напій, Макс розбудив усіх трьох колишніх полонянок, одразу ж залишив їх під опікою своїх супутниць, щоб не напружувати своєю присутністю, а сам вирішив пробігтися своїм маршрутом, як за старих часів. Завтра він хотів бути в башті Імператора і хоч би що там казав, а нерви трохи пустували – так багато часу вже минуло і стільки подій.
Прибіг він пізно, ще й поплавав досхочу. Сем сиділа біля вогню сама. Поруч з ельфою на плащі сопіла дитяча голівка, трійця колишніх полонянок хотіла піднятися при його появі, але він шикнув на них, ослухатися не посміли.
– Ну що в нас тут? – він підсів до вогню і взяв із рук Сем кухоль із відваром.
– Усі троє з одного селища. Ані, Кірана і Рита. Сімнадцять, вісімнадцять і дев'ятнадцять років. Приїхав мужик із бабою, стали розповідати, що йому потрібні працівниці на кухню у велику таверну і в зал, їжу подавати. Обіцяв пів золотого на місяць, кімнату на трьох і харч. Вони в себе таких грошей зроду не бачили, от і погодилися. Усі троє сироти – зупинити нікому було. Я й сама погодилася б, найімовірніше. Він же, гад, не один приїхав, баба все розповідала... Господар хороший, і все таке. А їм що? Може й були сумніви, то надія переважила, та й якщо не так, то барон місцевий приїде і все одно в ліжко вкладе. Знаю я його, бачила – гад ще той. Дивиться оченятами масними, ніби на ходу з тебе сукню знімає. Ось і поїхали, – Сем розповідала все це, не відриваючи очей від вогню, а Макс відчував, що всі троє, про кого йдеться, не сплять, прислухаються. Якось так цікаво виходить, що коли розмова повертає у потрібне тобі русло, це якимось чином одразу впадає до слуху… Перший раз він це помітив, ще коли його батьки за дверима обговорювали, що сказав про нього класний керівник на зборах у школі. Ось до цього про щось там собі гомоніли, але перехід розмови на нього якось одразу відчувся… А у таких обставинах як у цих дівчат й він не спав би – тільки ось з них знущалися, а тут уже й місце інше, і одягнені в чисте, нагодували... а що далі-то буде – хто його знає. Може, в новий бордель повезуть?
– Привезли в той будинок, довго їхали. А там почалося – почали покірності вчити. Їсти не давали, спати не давали, роздягнули майже догола. Порвали весь одяг. Ще дівчата були – ті, що в сараї залишалися. Ті поступливіші виявилися, не витримали тиску, а з цими три дні вже... Ви вчасно встигли, пане...
– Не знаю я, що з ними робити. Я-то можу їх переправити назад, у той же Дірхан... Гроші можна їм віддати, що ти з розбійників забрала. – Сем одразу ж простягнула йому гаманець, – та перестань уже... не в грошах справа. Сама ж розумієш – у тебе он, три мідяки було і то причепились охочі... а тут, нехай навіть і по п'ять золотих буде, так не довго вони проживуть. Або вуличні заберуть, або знову ж таки барон чи хто ще на молоде тіло зазіхне...
– Так, пане... правду ви говорите. Нікуди дівчині податися, якщо сама. Навіть якщо всі разом будуть, навіть якщо хтось допоможе і будинок їм купить, тож... працювати-то треба, а де? Або в полі в барона, під батогами, а ночами на сіннику слуг його тішити, або подавальницею – усе те саме, тільки всяких виродків ще більше. Знайдуться хитруни, відберуть і будинок, і все, що в ньому. Може до того пана, в таверну, де ми зупинялися? Господар не поганий, – дівчина з надією дивилася на Макса.
– Навряд чи... ти ж бачила – з усієї прислуги в нього дочка і син. Йому просто не потрібно стільки помічниць, навіть однієї не потрібно. Він просто не потягне, не зможе їй платить – Макс мовчав, мовчала і Сем.
– А дівчата не погані. Наймолодша, так взагалі вогонь. Як ви втекли, вона вхопила ножик, стала в позу і давай мене лякати, а потім бачить, що ніхто її не чіпає, заспокоїлася, але ножик так і не віддала, – усміхнулася Сем. – Потім усі троє довго мене випитували, що та як, та чому. Знати хочуть – скільки винні вам за порятунок, та як відпрацювати можуть.
Тут Макс почув шерехи, підняв голову.
– Пане... – уся трійця піднімалася з підстилки, – ми відпрацюємо, ви тільки скажіть, як...
– І що ж ви вмієте? – Максу раптово стало весело. – Сея йди вже до нас, спить твоя малеча міцно, не прокинеться. Ось ви, – він звернувся до найстаршої, – Рита, правильно? Що ви вмієте?
– Правильно, пане, – доволі висока, але все ж нижча за Макса, темноока, темноволоса дівчина зробила крок уперед і вклонилася йому. З гідністю і дуже шанобливо. – Я знаю рахунок і письмо, можу на кухні працювати – мою куховарство ніхто не зневажав. Можу в хаті прибирати в панів, нічого ніколи не зіпсувала і не порвала.
– Це цікаво, – Максу було все веселіше, – а от ви? – це він уже до середньої в їхньому строю.
– Кірана я, пане. Усе те саме можу. Шити можу, ось такий одяг, як цей, – вона показала на себе, – все можу зробити. Я у кравчині довго працювала, вона мене хвалила.
– А я... а я співати можу, ось, – насупилася наймолодша, мабуть, ота сама, найбойовіша. Дівчина відчула, що поступається подругам у досвіді, і видала найкозирніше на її погляд.
Мак сміявся щосили, Сем, не дуже розуміючи чому, несміливо посміхалася, а дівчата явно злякалися. Злякалися за подругу і почали її захищати.
– Пане! – у два голоси почали вони, – ми її навчимо!!! Ви не знаєте, як швидко вона вчиться... А співає дуже гарно, навіть баронеса задоволена була...
