Відомство мертвих душ. Тіло без душі - Яна Паувел

Якщо добиратися туди повітряним транспортом, то це хвилин десять-п’ятнадцять, залежно від швидкості судна, наземним транспортом туди не проїхати, а якщо іти…

Андрея поморщилась. Дорога займе майже півтори години. Ви тільки не подумайте, вона зовсім не проти фізичних навантажень, просто… Шлях до Королівського університету магії пролягав через площу Вісеріона І і Алею Королів. Звісно, нічого дивного в цьому не було, адже раніше та будівля, в якій зараз знаходиться університет, була частиною королівського замкового комплексу. Так, що зараз від вишу достатньо пройти сотню метрів, щоб опинитися в резиденції короля.

Але проблема була не в цьому. Андрея і раніше не любила тудою ходити. Вузенька встелена бруківкою дорога посеред парку була оточена з обох сторін майстерно виліпленими скульптурами, що уособлювали собою видатних королів древності. Та ще й статуї ці були настільки реалістичними, що здавалося, наче в кожній із них закована частинка душі того короля, якого вона зображувала.

Ідучи зараз майже безлюдною алеєю, Андрея здригалася від найменшого шелесту, побоюючись побачити те, що раніше її зору було недоступно. Ходили чутки, що алеєю часто бродили духи колишніх студентів і викладачів академії. А ще говорили, що тут можна зіткнутися з померлим колись на полі бою генералом Айгосом, чия жорстокість, прославила його на увесь світ.

Зрештою, почуті нею колись чутки знайшли своє виправдання. Андрея навіть не одразу зрозуміла, що перед нею дух. Він виглядав, як живий, і поводився як належить живому. Просто щільність його тіла, була дещо меншою. Але помітила вона це тільки після того, як він наблизився до неї.

Був це студент, чи викладач, вона не знала. Дух був одягнений в плащ. Ідучи алеєю він мовчки, не відриваючи погляду, читав книгу. Схоже було на те, наче він застряг навіки в останньому дні свого життя.

Андрея навіть подих затамувала. Раніше вона відчула б його присутність тільки як порив вітру. Зараз же, не могла відірвати погляду від давно мертвого, шукаючи очима ту саму мітку, яка би свідчила про те, що дух зв’язаний з Відомством мертвих душ.

І невдовзі вона її відшукала. Мітка горіла білим полум’ям збоку на шиї духа. А це означало, що він цілком безпечний і нікому не завдав шкоди. Видихнувши з полегшенням, щойно мрець пройшов повз, не звернувши на неї уваги, Андрея розтерла тремтячими долонями обличчя і кинула останній погляд на примару.

Дух дійшов до визначеної точки і розчинився в повітрі. Його день розпочався заново. Ідучи алеєю королів вона ще двічі стикалася з ним, доки не пройшла повз місце його появи. Можливо, він просто хотів дочитати цікаву книгу до кінця. Що все ж з ним трапилось?

Андреї знадобилося декілька хвилин, щоб остаточно опанувати себе. Але нова примара, мало не довела її до зупинки серця.

Цього разу це був дух молодої повненької торговки. Щойно Андрея потрапила в зону її видимості, жіночка підскочила з примарного стільця і кинулась до неї, пропонуючи їй придбати найрізноманітніші товари. Ті, щоправда, зникали, як і належить всьому потойбічному, щойно торговка відривала від них руку.

Від несподіванки Андрея заціпеніла безпомічно і навіть відповісти нічого не змогла, аж доки торговка не окинула її оцінюючим поглядом і не задала їй головне запитання.

- Діточко, а гроши то в тебе є? – голос її був дещо спотвореним, але Андрея могла чітко чути кожне слово торговки.

І, нарешті, коли вона заперечно мотнула головою, торговка сплюнула роздратовано на землю і повернулася на свій примарний стілець, щоб дочікуватися наступної жертви.

Після цієї недовгої розмови, Андрея почувалася так, наче її через м’ясорубку пропустили. Її усю трясло чи то від страху, чи то від несподіванки.

І це вона ще навіть третину шляху не пройшла. На мить виникнуло майже непереборне бажання повернутися назад. І чхати вона хотіла на університет, тим паче, якщо вірити чуткам, примар там було ще більше. Але, кинувши короткий погляд назад, вона передумала. Якщо зараз не здолає цей страх, то коли?

Та й взагалі, вона і раніше знала, що вони є, навіть підозрювала, що одна така примара живе в її під’їзді. Просто не могла їх бачити. Та й привиди у більшості істоти безпомічні, не здатні нашкодити нічому живому.

З такими думками вона і продовжила свій шлях, морально підготувавшись до зустрічі з наступною примарою. А та й не забарилася – Алея Королів буквально кишіла потойбічними сутностями. Коли ж вона пройшла близько половини шляху, з парку почали долинати дивні завиваючі звуки.

Андрея змалку знала, що Центральний Парк зачарований. Ще за правління Діамона І Безстрашного на парк, що оточував королівський замок були наведені чари блуду. Так що будь-хто, хто намагався через нього проникнути в замок не міг знайти виходу з парку. А тому ходити туди суворо заборонялося. Так і сталося, що єдиним шляхом до замку короля, а пізніше і університету магії, стала ця бісова алея, щоб її.

Після того як в Окті запанував мир, маги з різних куточків королівства намагалися зняти чари з парку. Все ж таке чудове місце з древніми насадженнями і прекрасним розташуванням. Але до тієї миті в парку уже поселилися дріади, які вважали його своєю територією. І, можливо, діви лісу не були могутніми магами, зате володіли здатністю підтримувати уже наведені чари.

Так Центральний Парк Совігарду і став забороненою зоною. А після заснування Вільхферму його ще й обгородили високим парканом, щоб не розростався, а то дріади до того часу зовсім знахабніли, і почали насаджувати нові дерева за межами парку, поступово захоплюючи нові території.