Берегиня - Настуся Соловейко

В голові паморочилося. Якби він мене не тримав, то я, напевно б просто впала.

Поцілунок все тривав, ставши трохи ніжнішим й народжуючи дивне відчуття внизу живота. В мене вирвався тихий стогін.

Відірвавшись від губ, Себастіан цілував мою шию, я сама вигнулася йому на зустріч, бажаючи чогось більшого.

Ніби у напівсні відчувала, як його руки гладять мою спину, а потім охоплюють груди й торкаються сосків. Великими пальцями він водив по тугих горошинах. А тоді, його губи притулились до соска й він почав дражнити його язиком, втягуючи до рота.

Від цього неначе енергетичний розряд пройшовся від грудей до низу живота. Не в змозі стримуватись, голосно застогнала.

Це привело мене до тями. Я відкрила очі й відштовхнула Себастіана від себе.

Лишенько! Що ж це таке?! Сукня сповзла на стегна, груди напівоголені! Я все це дозволила! Охопила себе руками, відчуваючи, як горять щоки.

– А казала, що ненавидиш мене і щоб я більше тебе не торкався. – проговорив зневажливо – Ніколи не кидай мені виклик, Ельвіро, бо ти програєш.

– Та ти тільки що сказав, що краще змію поцілуєш! – зло вигукнула я.

– А ти і є змія. – сказав спокійно і вийшов з кімнати.

На очі нагорнулися сльози. Чому я така ненормальна? Чому з Еріком не відчула нічого схожого на те, що відчувала тільки що? Чому дозволила йому майже роздягти себе? А якби він захотів більшого? В мене тряслись руки.

Я сіла на ліжко.

Напевно, можна не брехати. Хоча б собі. Треба визнати, що я закохана в Себастіана.

Звичайно, це сталося не одразу. Однак, я пам'ятаю, як ще маленькою хотіла йому сподобатися, як думала, що якщо надягну гарну сукню й почеплю бантики на волосся, то він неодмінно мене полюбить.

Він ріс і ставав все гарнішим, а коли дивився на мене своїми зеленими очима, то серце завмирало.

Сильний, мужній! Скільки разів я підглядала, як він танцює на балах! Дівчата із захватом зазирали йому в очі. Скільки разів мріяла, що от одного дня він помітить мене, проте, у відповідь отримувала лише ненависть.

Потім, я просто заборонила собі про нього думати, так було краще.

Та чому саме він? Чому не Ерік? Як би ж то можна було вибирати, кого полюбити!

Прийшла Кітті та допомогла мені з сукнею.

Я дивилася на себе в дзеркало й не відчувала навіть тіні радості, зате блиск виявився справді стійким.

– Хоч якась розрада! – гірко всміхнулася своєму відображенню.