Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Бенкет круків - Джордж Мартін

Бенкет круків - Джордж Мартін

Читаємо онлайн Бенкет круків - Джордж Мартін
горобець, як завжди, стояв навколішках. Цього разу він молився перед олтарем Отця. І як завжди, не урвав молитви, коли з'явилася королева, а натомість змусив її нетерпляче очікувати, поки він закінчить. І тільки потім підвівся її привітати.

— Ваша світлосте! Сумний сьогодні день.

— Дуже сумний. Можемо ми отримати ваш дозвіл поговорити з Марджері та її кузинами? — Серсі вирішила вдавати боязку і скромну: з цим чоловіком така тактика має спрацювати найкраще.

— Якщо забажаєте. А потім приходьте до мене, дитино. Помолимося разом, ви і я.

Маленьку королеву ув'язнили на вершечку однієї зі струнких веж Великого септу. Камера була крихітна, вісім футів завдовжки і шість футів завширшки, без умеблювання: тільки солом'яник на підлозі й поклінна лавка, а ще глечик води, примірник «Семикутної зірки» та свічка, щоб його читати. Єдине віконце було не ширшим за бійницю.

Коли Серсі увійшла, боса Марджері вся тремтіла, вбрана в домоткану хламиду послушниці. Кучері мала сплутані, а підошви брудні.

— У мене забрали весь одяг,— поскаржилася маленька королева, коли жінки зосталися самі.— На мені була мереживна сукня барви слонової кості, розшита на ліфі річковими перлами, але септи схопили мене своїми брудними руками і роздягнули догола. І кузин також. Меґа одну септу штовхнула просто на свічки, аж на тій хламида загорілася. Але я більше хвилююся за Аллу. Вона бліда була як молоко, боялася навіть плакати.

— Бідолашна! — Серсі присіла поряд з маленькою королевою на матрац, оскільки стільців тут не було.— Леді Тейна пішла з нею поговорити, щоб вона знала, що її не покинули й не забули.

— Він мені навіть не дозволяє з ними бачитися,— кипіла Марджері.— Всіх нас тримає окремо. До вашого приходу до мене не пускали нікого, крім септ. Одна з них приходить щогодини й питає, чи не хочу я зізнатися у перелюбстві. Вчора ввечері я зізналася септі Юнеллі, що хотіла б очі їй видряпати.

«Шкода, що не видряпала,— подумала Серсі.— Якби ти осліпила стару сердешну септу, це б тільки переконало верховного горобця у твоїй провині».

— Твоїх кузин допитують так само.

— До біса їх усіх,— вилаялася Марджері.— До біса їх усіх, у сьоме пекло. Алла така ніжна й сором'язлива, як можна з нею так чинити? А Меґа... так, вона регоче гучно, мов портова повія, але в душі вона зовсім дівчинка. Я їх усіх люблю, і вони люблять мене. Якщо цей горобець гадає, що змусить їх оббрехати мене...

— Боюся, вони також обвинувачені. Всі твоє.

— Кузини? — зблідла Марджері.— Алла й Меґа ще зовсім діти. Ваша світлосте, це... це блюзнірство. Ви нас витягнете звідси?

— Якби я могла! — озвалася королева повним жалю голосу.— Його святість поставив на варту своїх новоспечених лицарів. Щоб вас звільнити, мені б довелося прислати сюди золотих плащів і опоганити святе місце кров'ю,— Серсі взяла долоні Марджері в свої.— Але я не сиділа згорнувши руки. Забрала всіх, кого сер Озні назвав як нібито ваших коханців. Вони підтвердять його святості вашу невинуватість і присягнуться в цьому на суді.

— На суді? — у голосі дівчини забринів справжній страх.— А це обов'язково?

— А як ще ви доведете свою невинуватість? — Серсі підбадьорливо потиснула Марджері руку.— Вам, певна річ, нададуть право самій вирішувати, яким буде суд. Ви ж королева! Лицарі королівської варти присягалися вас захищати.

Марджері все миттю зрозуміла.

— Суд через двобій? Лорас поранений, в іншому разі він би...

— У нього є шестеро братів.

Марджері втупилася в неї, а тоді забрала руку.

— Це жарт? Борос — боягуз, Мірин — старий і тупий, ваш брат — каліка, ще двоє в Дорні, а Озмунд — клятий Кетлблек. У Лораса двоє братів, а не шестеро. І якщо буде суд через двобій, я хочу собі в заступники Гарлана.

— Сер Гарлан не входить у королівську варту,— мовила королева.— Коли йдеться про честь королеви, закон і звичай вимагають, щоб її заступником був один із сімох побратимів королівської варти. Боюся, верховний септон на цьому наполягатиме...— («Про це я подбаю»).

Марджері відповіла не зразу, підозріливо примруживши карі очі.

— Блаунт або Трант,— нарешті промовила вона.— Обирати доведеться з цих двох. І вам це на руку, правда? Озні Кетлблек будь-кого з них просто пошматує.

«Сьоме пекло!» Серсі начепила на обличчя ображений вираз.

— Доню, ти мене ображаєш. Я понад усе хочу...

— ...щоб синок належав тільки вам. Ніколи йому не мати такої дружини, щоб ви її не зненавиділи. І, слава богам, я вам не донька. Ідіть собі.

— Не дурій. Я тут, бо хочу тобі допомогти.

— Допомогти зійти в могилу. Я попросила вас піти. Мені покликати тюремників, щоб викинули вас звідси, лиха, підступна і мерзенна сучко?

Серсі підібрала спідниці й залишки гідності.

— Тобі, напевно, дуже страшно. Я пробачаю тобі ці слова...— (Тут, як і при дворі, ніколи не маєш певності, хто може підслухати).— На твоєму місці я б також перелякалася. Великий мейстер Пайсел зізнався, що варив вам місячний узвар, а ваш отой Блакитний Бард... на вашому місці, міледі, я б молила в Стариці мудрості, а в Матері — милості. Боюся, дуже скоро вам дуже знадобиться і те, і те.

Четверо зморщених септ провели королеву сходами вниз із вежі. Старухи були одна слабша на іншу. Досягнувши рівня землі, не зупинилися, а продовжили спуск нижче, в саме серце Вісеніїного пагорба. Сходи закінчилася глибоко під землею, у довгому коридорі, що освітлювався рядком тріпотливих смолоскипів.

Верховний септон уже чекав на Серсі в маленькі семигранній палаті аудієнцій. Була вона вбога і проста, з голими кам'яними стінами, з меблів — тільки грубо обтесаний стіл, три стільці й поклінна лавка.

На стінах були вирізьблені лики Сімох. Серсі лики видалися грубими й потворними, однак була в них якась сила, особливо у зроблених з оніксу, малахіту й жовтого місячного каменю очах, які мов оживляли ці лики.

— Ви мали розмову з королевою,— заговорив верховний септон.

Королева ледве стрималася, щоб не заперечити: «Це я тут королева».

— Так.

— Усі люди грішать, навіть королі й королеви. Я сам грішив і отримав прощення. Але без сповіді не може бути прощення. А королева не зізнається.

— Може, вона невинна.

— Це не так. Її оглянули святі септи й посвідчили, що цнота її порушена. Вона вживала місячний узвар, щоб убити в лоні плід свого перелюбства. Помазаний лицар

Відгуки про книгу Бенкет круків - Джордж Мартін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: