Учта для гайвороння - Джордж Мартін

— Годиться, — вирішила королева. — Та якщо ви не впораєтеся, то втратите щось більше за ланцюга, це я вам обіцяю. Приберіть стрілу з живота мого батька і приготуйте його для сестер-мовчальниць.

— Слухаю волю пані королеви. — Кайбурн пішов до ліжка, зупинився, озирнувся. — А що ваша милість накажуть робити з дівчиною?

— Дівчиною?!

Серсея зовсім не помітила другого тіла, тому ринула до ліжка, відкинула убік купу скривавлених простирадл і побачила її — голу, холодну, рожеву… за винятком обличчя, зчорнілого так само, як Джофове на весіллі. Ланцюг з ланками у подобі з’єднаних золотих рук майже сховався у плоті на шиї, скручений так сильно, що порвав шкіру.

Серсея засичала, як розлючена кішка:

— А це звідки тут узялося?!

— Ми її тут знайшли, ваша милосте, — промимрив Деривухо. — Це ж Бісова шльондра.

Наче це мало пояснити, відки вона взялася у опочивальні і що тут робила.

«Пан батько не мав потреби у шльондрах, — подумала Серсея. — Після смерті матері він не торкався жінок.» Вона подарувала стражникові крижаний погляд.

— Ні, такого не… коли батько князя Тайвина помер, молодий князь повернувся до Кастерлі-на-Скелі і там знайшов… жінку оцього штибу… прикрашену материними коштовностями, в одній з материних суконь. Пан батько зірвав з неї коштовності, та й усе інше теж. Два тижні її ганяли голою вулицями Ланіспорту, де вона мала сповідатися кожній зустрічній людині, що є злодійкою та розпусницею. Ось як князь Тайвин Ланістер чинив зі шльондрами. Він би ніколи… ця жінка перебувала тут із якоюсь іншою метою, не щоб…

— Можливо, його ясновельможність Правиця допитував дівчину щодо її хазяйки, — припустив Кайбурн. — Адже Санса Старк, я чув, зникла тієї ж ночі, коли було вбито короля.

— Саме так! — Серсея гаряче учепилася за припущення. — Авжеж допитував, жодних сумнівів бути не може.

І подумки побачила погляд Тиріона спідлоба та його хижу мавп’ячу посмішку під руїною носа. «Хіба є кращий спосіб допитати шльондру, ніж роздягти голяка і розсунути їй ноги? — прошепотів карлик. — Я й сам полюбляв її так допитувати.»

Королева відвернулася. «Ні, на неї я не дивитимуся.» Раптом їй стало гидко навіть перебувати в одному помешканні з мертвою дівкою, і вона поспіхом вискочила до передпокою повз Кайбурна.

Тим часом до пана Озмунда приєдналися його брати Озней та Озфрид.

— У опочивальні Правиці лежить мертва жінка, — мовила Серсея до трьох Кіптюгів. — Ніхто не має знати, що вона тут з’являлася.

— Слухаю ясну пані. — Пан Озней досі зберіг на щоці помітні подряпини від пазурів іншої Тиріонової шльондри. — Але що нам з нею робити?

— Згодуйте собакам чи заберіть собі до ліжка на розваги — який мені клопіт? Її тут ніколи не було, зрозуміли? Хто насмілиться бодай згадати вголос — втратить язика. Ви мене зрозуміли?

Озней та Озфрид перекинулися поглядами.

— Воля вашої милості.

Вона пішла за ними всередину і подивилася, як вони сповивають дівчину скривавленими ковдрами та простирадлами. «Шая. Її звали Шая.» Востаннє вони розмовляли ввечері напередодні карликового суду двобоєм — після того, як отой вишкірений дорнійський змій став за нього поборником. Шая питала про якісь коштовності, подаровані їй Тиріоном, про певні обіцянки, які б вона хотіла отримати від корони: маєток у місті та лицаря за нареченого. Королева дала зрозуміти, що хвойда не отримає геть нічого, доки не розкаже, куди поділася Санса Старк.

— Ти була її покоївкою. Я маю вірити, що ти нічого не знала про її підступні задуми? — гарчала Серсея. Шая тоді втекла вся у сльозах.

Пан Озфрид закинув сповитий труп собі на плече.

— Мені потрібен той ланцюг, — мовила Серсея. — Дивіться, не подряпайте золота.

Озфрид кивнув і рушив до дверей.

— Ні, не дворищем! — Вона махнула рукою в бік таємного проходу. — До підземелля спускається колодязь. Лізьте туди.

Пан Озфрид став був на коліно перед комином, але раптом звідти заблимало світло, і королева почула голоси. З дірки виник Хайме, зігнутий, наче стара шкиринда, здіймаючи чоботями хмари попелу з останнього вогнища князя Тайвина.

— Геть з дороги! — наказав він Кіптюгам.

Серсея кинулася до брата.

— Ти їх знайшов? Знайшов убивць? Скільки їх там?

Авжеж їх мало бути кілька. Хіба один упорався б з її батьком?

На вид її близнюк здавався геть виснаженим.

— Колодязь спускається у кімнату, куди виходить з півтузня проходів. Усі проходи перекрито залізними ґратами, зачинено на ланцюги та замки. Треба знайти ключі. — Він роззирнувся навколо себе опочивальнею. — Хай хто це зробив, він може досі ховатися у цих стінах. Там така плутанина, і всюди темно.

Серсея уявила собі, як Тиріон пробирається усередині стін, наче велетенський щур. «Ні. Дурниці. Карлик сидить у кам’яному мішку.»

— То розбий стіни молотами. Хоч усю цю башту розвали, якщо треба. Я хочу, щоб їх знайшли. Тих, хто це зробив — хай хто вони є. Знайшли і скарали.

Хайме обійняв її, охопив стан здоровою рукою. Від нього тхнуло попелом, але у волоссі заплуталося вранішнє сонце, надаючи золотого блиску. Їй закортіло притягти до себе його обличчя, уп’ястися поцілунком… «Ні, пізніше, — сказала вона собі, — пізніше він сам прийде до мене по розраду.»

— Ми його спадкоємці, Хайме, — прошепотіла вона. — Саме на нас ляже тягар завершити його труди. Ти повинен обійняти батькову посаду і стати Правицею. Ти ж розумієш, хіба ні? Томен має в тобі потребу…

Він віддалився від неї та здійняв руку, тицьнувши пеньком трохи не в обличчя.

— Правиця без правиці? Якийсь недолугий жарт, сестричко. Не проси мене правити, не вийде.

Їхній дядько почув його відповідь, а з ним і Кайбурн, і Кіптюги, які тим часом намагалися пропхати свій сувій до комина. Почули навіть стражники: Бородавка, Деривухо та Гок Кривокопито. «І ще до вечора знатиме увесь замок.» Серсея відчула, як запашіли щоки.

— Правити?! Я нічого не казала про правити. Правитиму я, доки син не досягне належного віку.

— Тоді не знаю, кого мені більше шкода, — відповів брат, — Томена чи Семицарство.

Вона дала йому ляпаса. Рука Хайме злетіла вгору, швидша за котячу лапу, щоб перехопити удар… але кіт мав замість правиці скалічений оцупок. Її пальці лишили на щоці червоні