Буря Мечів - Джордж Мартін
У Вежі правиці за зачиненими віконницями досі тьмяно світилося. Вартові на дверях були в малинових плащах і лев’ячих шоломах батькової замкової варти. Тиріон знав обох, і вони, впізнавши його, миттю впустили... хоча жоден, відзначив він, не зміг надовго затримати очі на його обличчі.
Всередині наштовхнулися на сера Адама Марбранда, який спускався крученими сходами в чорному візерунчастому нагруднику і злототканому плащі офіцера міської варти.
— Мілорде,— вигукнув він,— як приємно бачити вас на ногах! Я чув...
— ...плітки про те, що вже копають маленьку могилку? Я теж. За таких обставин найкраще було встати з ліжка. Подейкують, ви тепер командуєте міською вартою. Мені вам висловити вітання чи співчуття?
— Боюся, і те, і те,— посміхнувся сер Адам.— Смерть і дезертирство лишили мені десь сорок чотири сотні вояків. Тільки боги й Мізинчик знають, звідки взяти гроші на платню такій кількості людей, але ваша сестра забороняє мені їх звільняти.
«Досі хвилюєшся, Серсі? Битва закінчилася, золоті плащі більше тобі не допоможуть».
— Ви від мого батька йдете? — запитав Тиріон.
— Ага. Боюся, лишив його не в найкращому гуморі. Лорд Тайвін гадає, що сорока чотирьох сотень гвардійців має бути цілком достатньо, щоб розшукати одного-єдиного зниклого зброєносця, але ваш кузен Тайрек і досі не об’явився.
Тайрек, тринадцятирічний хлопець, був сином покійного дядька Тайгета. Він зник під час заколоту, невдовзі по весіллі малолітньої леді Ермісанди — останньої зацілілої спадкоємиці дому Гейфордів. І, швидше за все, першої в історії Сімох Королівств нареченої, яка овдовіла ще до того, як її відлучили від грудей.
— Я теж не міг його знайти,— зізнався Тиріон.
— Та він хробаків годує,— сказав Брон зі своїм звичним тактом.— Його шукав Залізнорукий, і євнух трусив своїм товстим гаманцем. Їм пощастило не більше, ніж нам. Кидайте ви цю справу, сер.
Сер Адам неприязно глянув на перекупного меча.
— Коли йдеться про кревних родичів, лорд Тайвін дуже впертий. Він отримає хлопця живого чи мертвого, і я виконаю його наказ,— сказав він і перевів погляд на Тиріона.— Ваш батько у своїй світлиці.
«У моїй світлиці»,— подумав Тиріон.
— Думаю, дорогу я знайду.
Нагору знову вели східці, але цього разу він видерся сам, тримаючись однією рукою за Подове плече. Брон відчинив перед ним двері. Лорд Тайвін сидів під вікном, щось пишучи у світлі олійної лампи. Почувши клацання замка, він звів очі.
— Тиріоне,— спокійно відклав він перо вбік.
— Приємно, що ви мене пам’ятаєте, мілорде,— Тиріон відпустив Подове плече, зіперся на костур і подибав ближче. І зразу збагнув: щось негаразд.
— Пане Броне, Подрику,— заговорив лорд Тайвін,— мабуть, вам ліпше почекати за дверима.
Погляд, який Брон кинув на правицю, був не менш як зухвалий, однак, уклонившись, перекупний меч вийшов, а за ним і Под. Важкі двері захряснулися, і Тиріон Ланістер опинився наодинці з батьком. Хоча віконниці у світлиці зачинили на ніч, у кімнаті було прохолодно. «Якими брехнями годувала його Серсі?»
Лорд Кичери Кастерлі був стрункий, як люди на двадцять років за нього молодші, й навіть вродливий на свій строгий манір. Щоки його поросли жорсткими білявими бакенбардами, які обрамляли суворе обличчя, лису голову та твердий рот. На шиї він мав ланцюг з долонь, кожна з яких пальцями стискала зап’ясток своєї попередниці.
— Гарненький ланцюжок,— мовив Тиріон. «Хоча мені він личив більше».
Лорд Тайвін дотеп проігнорував.
— Тобі ліпше сісти. Може, зле було вставати з ліжка?
— Мені вже зле від ліжка,— сказав Тиріон, знаючи, як батько зневажає слабкість. І зайняв найближчий стілець.— Які милі у тебе покої! Ти не повіриш: а мене, присмертного, хтось перемістив у маленьку темну камеру в Мейгоровій тверджі!
— Червона фортеця переповнена гістьми, що приїхали на весілля. Коли вони поїдуть, я підшукаю тобі кращі покої.
— А мені й ці покої подобалися. То ви вже призначили дату великого весілля?
— Джофрі з Марджері одружаться першого дня нового року, який збігається з першим днем нового століття. Церемонія провістить світанок нової доби.
«Нової доби Ланістерів»,— подумав Тиріон.
— Ох, який клопіт: боюся, в мене інші плани на цей день.
— Ти сюди прийшов нарікати на свою спальню й відпускати свої недолугі жартики? Мені ще важливі листи дописувати.
— Важливі листи. Звісна річ.
— У деяких битвах перемагають штихами і шаблями, а в деяких — перами та круками. Не намагайся мене присоромити, Тиріоне. Коли здавалося, що ти при смерті, я навідував тебе так часто, як дозволяв мейстер Балабар,— батько сплів пальці під підборіддям.— Чому ти вигнав Балабара?
Тиріон знизав плечима.
— Мейстер Френкен не намагається так наполегливо тримати мене в безтямному стані.
— Балабар прибув до міста з почтом лорда Редвина. Кажуть, він — обдарований цілитель. З боку Серсі було дуже мило, що вона запросила його піклуватися про тебе. Вона боялася за твоє життя.
«Тобто боялася, що мені його збережуть».
— Без сумніву, саме тому вона не відходила від мого ліжка.
— Не верзи дурниць! Серсі ще планувати королівське весілля, я веду війну, а тобі вже принаймні два тижні нічого не загрожує,— лорд Тайвін незмигними зеленими очима вивчав синове понівечене обличчя.— Хоча, не можу не визнати, рана в тебе жахлива. Що це за напад божевілля у тебе стався?
— Браму оточили вороги з тараном. Якби вилазку повів Джеймі, ти б назвав це звитягою.
— Джеймі не такий дурний, щоб у битві зняти шолом. Сподіваюся, ти вбив того, хто тебе рубонув?
— О, покидьок мертвий — мертвіше не буває.
Хоча насправді це Подрик Пейн убив сера Мандона, штовхнувши його в ріку, де той і потонув під вагою власних обладунків.
— Смерть ворога — вічна радість,— блаженно мовив Тиріон, хоча не сер Мандон був його справжнім ворогом. У чоловіка не було особистих підстав зичити йому смерті. «Він був простим знаряддям, і я знаю, в чиїх руках. Це вона веліла йому потурбуватися, щоб я в цій битві не вижив». Але без доказів лорд Тайвін і не слухатиме такого звинувачення.— А чому ти в місті, батьку? — запитав Тиріон.— Хіба не час тобі їхати воювати деінде — зі Станісом, чи Робом Старком, чи ще з кимсь?
«І що швидше, то краще».
— Поки лорд Редвин не піджене свій флот, нам бракує кораблів для нападу на Драконстон.
