Знання — сила, або Рятуйте дракона! - Аграфена Осіння

Приголомшена вчителька ледь не вдавилася повітрям, коли почула це. Тепер вона перевела уважний погляд на другу особину – молодшого учасника бесіди, який мовчки сидів у кріслі. Високий, елегантний блондин із блакитними очима виглядав так, як може виглядати тільки багатий, нахабний молодий чоловік років двадцяти п'яти. Хоча модно та стильно одягнений, він викликав відчуття неприйняття, бо на його обличчі відображалася зарозумілість, гордість та деяка норовливість. І величезна непохитна самовпевненість.

Зневага та презирство так і перли з нього, що не те що вчити, а й бачити його не хотілося.

Але вчительці відразу пояснили, що відмовитися від сумнівної честі бути наставником зухвалої ящірки вона не може. Його тато – голова клану Північних Драконів – Валентайн, твердо мав намір одружити спадкоємця на принцесі з Фраморії, а Фіону наче біс смикнув саме в цей час опублікувати в столичному журналі статтю про нові способи викладання заморських мов, що дають майже стовідсоткову гарантію вивчення. Але ж не за два місяці!?

Найрона сиділа і безрезультатно намагалася уявити собі, як навчатиме дракона.

Навіть з даром переконання, за два місяці чомусь навчити просто нереально. Бідолашна принцеса Селестіна. Це ж їй належить вийти заміж за цього лускатого мажора.

– Сподіваюся, ви не станете мене розчаровувати? – пророкотав голова клану. Його очі тепер були сповнені якоїсь звіриної хитрості.

Фіона здригнулася і насмілилась трошки посперечатися:

– А якщо я його не навчу?

Знову подивилася на драконячого синка і подумала: «А він же неймовірно багатий, навіть мільярдер, якщо не помиляюся. І, як мені казали, зовсім не цікавиться нічим, окрім своїх розваг. А раптом це і є мій шанс заробити стільки грошей, що вистачить на безбідне життя. От навіщо цій пихатій ящірці мільярди?».

– Часу надто мало, – невпевнено пробурмотіла вона.

– Я вже все вирішив, – припечатав грізний Валентайн.

– Але ж він дракон, – не здавалася Фіона, – я ж не можу йому наказувати чи змушувати вчитися?

– Це твої проблеми. Я даю тобі цілковиту свободу дій. Їжу, житло, все, що тобі потрібне – матимеш. Роби з ним що хочеш, змушуй, як вважаєш за потрібне, але спадкоємець до терміну повинен знати фраморську мову. Із завтрашнього дня ви починаєте працювати. Оплачу тобі як за рік роботи в академії.

З цими словами господар покоїв розвернувся і пішов, залишивши дівчину приголомшено дивитись на майбутнього учня.

– Повна свобода дій? – Зацікавлено пробурмотіла вона. – Це надихає.

– Навіть не сподівайся, – нарешті подав голос молодший лускатий.