Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд
— Немає життя в природі без вбивства, — повторив Зедд. — Кожна жива істота вбиває.
Річард глянув на Келен в пошуках підтримки.
— Не дивись на мене, — відповіла та, — я давно знаю, що сперечатися з чарівниками — марна справа.
Річард підняв голову і подивився на прекрасну сосну, здіймалася над ним. Він раптом зрозумів, що хотів сказати Зедд. Він подивився на гілки, які витягнулися в усі сторони в багаторічній боротьбі за світло для себе в збиток сусіднім деревам. Успіх позбавляв життєвого простору молоду поросль, і їй нерідко заважала рости тінь дерева-прародителя. Кілька найближчих до сосни дерев були слабкими і кволими, всі вони — жертви великого дерева. «Правильно, — подумав він, — природа йде до мети через вбивство».
Зедд стежив за поглядом Річарда. Це був один з уроків старого, які той давав Річарду з давніх пір.
Річард кивнув.
— У житті перемагають найсильніші. Ніхто не співчуває жертвам, тільки захоплюються силою переможця.
— Але люди так не вважають, — не витримала Келен.
Зедд хитро посміхнувся.
— Хіба? — Він показав на чахле деревце, що росли поруч з багаттям. Подивися он на то велике дерево, мила, а потім — на це. Тепер скажи, яке тобі більше до вподоби?
— Ось це. — Келен показала на велику сосну. — Воно гарне.
— Ну от бачиш? Люди саме так і думають. Ти сама сказала, що воно красивіше. Ти вибрала дерево-вбивцю, а не дерево-жертву. — Він переможно посміхнувся. — На цьому стоїть природа.
— Так, я забула, що мені слід було мовчати, — пробурмотіла Келен.
— Нехай не діє мова, — вимовив Зедд, — аби працював розум. Ми повинні зрозуміти Рала, щоб знати, як впоратися з ним. Якщо ми цього дійсно хочемо.
— Ось як він завоював стільки земель, — зауважив Річард. — Він пропонує людям спільну мету, віддасть накази, і вони роблять все за нього, а він тільк спокійнісінько полює за скриньками.
Зедд кивнув.
— Він користується Першим Правилом Чарівника, щоб більшу частину роботи за нього виконували інші. Ось чому нам так важко. Він набуває прихильників тому, що людей цікавить не Істина, а те, у що вони вірять, і люди готові битися на смерть за свої вірування, якими б помилковими ці вірування не були.
Річард повільно піднявся, дивлячись кудись у темряву.
— Я все думав, що ми боремося зі злом, яке треба приборкати. Але потім зрозумів, що це ще не все. Те, що настає зараз, схоже на чуму, на чуму дурнів.
— Ти знайшов вірні слова, мій хлопчику.
— І направляє її Даркен Рал, — додала Келен.
Зедд подивився на неї.
— Якщо хтось риє яму і наповнює її дощовою водою, то хто винен: дощ або той, хто вирив яму? Хто винен: Даркен Рал або ті, хто риє яму і дозволяє йому заповнювати її?
— Напевно, і він, і інші, — відповіла Келен. — І це означає, що у нас безліч ворогів.
— І дуже небезпечних, — підняв палець Зедд. — Смертельно небезпечних дурнів, що не бажають знати Істину. Ти, як сповідниця, мабуть знаєш про це. — Вона кивнула. — Вони часто ведуть себе не так, як слід було припускати, і на цьому можна попастися. Люди, від яких не чекаєш нічого поганого, можуть раптом вбити тебе.
— Але це нічого не міняє, — сказала Келен. — Адже якщо у Рала виявляться всі шкатулки і він відкриє потрібну, то він нас всіх знищить. Він залишається головою змії, і цю голову слід відсікти.
— Ти права, — знизав плечима Зедд, — але нам треба вижити, щоб зуміти вбити змію. Навколо багато змієнят, які можуть вбити нас раніше.
— Це, — додав Річард, — ми вже засвоїли. Але, за словами Келен, це нічого не змінює. Нам все одно потрібна скринька, щоб знищити Рала. — Він знову сів поруч з нею.
Обличчя Зедда стало похмуро зосередженим.
— Пам'ятайте, що Рал сам може вбити вас, а також і мене. Це йому неважко.
— Так чому він цього не зробив? — Запитав Річард.
— А хіба, — питанням на питання відповів Зедд, — потрібно ходити по всій кімнаті і вбивати всіх мух? Ні, швидше на них не звертають уваги, поки це не потрібно. Але коли мухи спробують кусатися, їх починають нищити. — Він нахилився до них ближче. — А ми зараз збираємося вкусити його.
— Перше Правило Чарівника! — Річард напружився так, що на спині його виступив піт. — Я запам'ятаю це.
— І не розповідайте про це іншим, — застеріг Чарівник. — Правила чарівників слід знати тільки чарівникам. Вони можуть здатися вам цинічними або банальними, але це — могутня зброя, якщо вміти правильно застосовувати їх. Істина — це зброя. Я розповів про нього вам тому, що я, як глава чарівників, вважаю за потрібне, щоб ви це знали. Треба розуміти, що робить Рал, тому що ми троє повинні здолати його.
Річард і Келен кивнули на підтвердження своєї обітниці.
— Уже пізно, — позіхнув Зедд. — І я довго був у дорозі, поки шукав вас. Краще продовжити розмову пізніше.
Річард схопився.
Він прийняв рішення і не хотів зволікати.
— Я постережу першим. Накрийся моєю ковдрою, Зедд.
— Добре. А я — другим.
Другому доводилося гірше всіх. Сон розбивався надвоє. Келен стала заперечувати, але Зедд наполіг:
— Я зголосився раніше, мила.
Річард показав їм камінь, де буде вартувати, коли закінчить оглядати околиці. Думки в його голові змінювали одна одну, але одна з них була головною. Ніч видалася холодною, але це не здавалося неприємним. Навколо перегукувалися нічні мешканці лісу. Річард майже не помічав цього. Він вліз на валун і подивився назад, туди, де за деревами виднівся вогонь. Він почекав, поки не побачив, що двоє друзів вляглися і закуталися в ковдри.
