Мої сімейні обставини - Анна Лерой
Раду можна було зрозуміти. Якби це був звичайний чоловік, нехай і аристократ, то відмова відьми нікого б не здивувала. Але якщо в тебе закохується оберіг, чекай, що твоя персона попаде в перехрестя чужих поглядів, чекай надмірну увагу від першого-ліпшого. Так деколи це дуже корисно, цією славою теж можна користуватися. Ось тому складно відмовити оберегу прилюдно. Вона і не відмовляла.
Але все з роками приїдається. Ось і мені набридло, що найкраща подруга вже четвертий рік водить за ніс мого брата.
Нашу сварку чули всі. Та було це схоже не на базарний крик, а скоріше на шипіння двох великих змій. Я говорила про свої почуття та захищала брата, вона відстоювала своє право. Ми на той момент знали одна одну дуже добре, занадто добре, тож кожна змогла боляче вкусити іншу. Вона обізвала мене нещасним пустоцвітом, безталанною дівкою, я її — боязкою квочкою, нездатною відірватися від гнізда і взяти життя у власні руки.
Після нашої сварки я, повернувшись до Вікки, підтягла теорію, набралася хоробрості і нахабства і перевелася з рядових алхіміків. Стала контролером процесів варіння в лабораторії. З тих пір мені вистачає практичних випадків для збору статистичних даних, а вільного часу — для експериментів. Рада ж записалася в археологічну експедицію і зварила відворотне зілля для мого брата. Так я чула.
У якийсь момент в лабораторії висне тиша. Я беру подругу за руки, стискаю її долоні в своїх, які такі ж шершаві та мозолясті, і стверджую, а не питаю:
— Ти ж не поїла його відворотним.
— Поїла! Зварила і напоїла, — обурено дивиться на мене Рада.
— Хіба ж? — виривається у мене іронічне, але я тут же виправляюся. — Добре. Спрошу інакше. Коли ти зрозуміла, що зробила помилку?
— Цього не може бути, я не помилилась, — вона ховає погляд. — Я зварила зілля за рецептом, перелила з усією обережністю, проконтролювала, щоб він випив. Не було помилки!
— Дійсно, — я киваю і вказую на котел. — Саме так виглядає твоє відворотне? Це ж воно, запах дуже схожий, але відрізняється від того, яким він має бути…
— Так, — ледь не плаче Рада. — Що б я не робила, воно завжди таке! Але я завжди варила його за правильним рецептом!
— І як багато часу пройшло, перш ніж ти здогадалася, чому воно таке?
— Дев'ять місяців, — я чую розгублену відповідь і тут же схвильоване питання: — Стривай, ти знаєш чому?
Я встаю і приношу з вітальні свою записну книжку, відкриваю сторінки, виділені синім роздільником, на пункті «вплив бажань і здібностей відьми на ефект зілля». Даю Раді у руки, вказую де читати. Вона шмигає носом и промовляє:
— Соромно, що я називала тебе безталанною...
— Це все в минулому, — великодушно забуваю я образи, що ми наговорили. — А тепер запитаю ще раз. Коли саме ти зрозуміла, чому зілля змінило полярність? Коли ти здогадалась, що це не просто слова з книги?
На сторінках мого блокнота з'являються вологі сліди. Рада не стримується, і вже через декілька секунд сувора відьма суворо ридає, хлюпотячи носом. Голос у Ради вмить стає хриплим.
— Коли повернулася до Фенікса. Це було вісімнадцяте травня цього року, відразу ж після землетрусу. Амір якраз виїжджав з загоном з міста, а я розмовляла зі знайомим торговцем. Ми зіткнулися поглядами, а він зовсім не змінився, — втерла сльози Рада и здійняла на мене погляд. — А він дивився тоді на мене так, ніби йому всі скарби світу на голову звалилися, ніби п'яний став в одну секунду. Мені здалося, що він готовий був кинути все і зупинитися поруч зі мною, але стримався і продовжив шлях. А я…
— А ти остаточно зрозуміла, що завжди хотіла, щоб він залишився і був з тобою, щоб він був тим, до кого буде повертатися твоя блудна відьомська душа, — закінчую я за подругу і обіймаю її за плечі. — Це тому, замість відворотного для Аміра, ти варила і вариш тільки приворотне зілля. Саме тому…
