Примхлива мрія - Agrafena
З глузду з'їхати! Яка реакція! Я так сподівалася, що Слай буде радий, а він... Що з ним сталося?
Швидко відскочила від спостережного посту і кинулася до одягу. Напевно, зараз почнуться розбірки, бо Пашка підхопився з лави і попрямував прямо до ширми.
– Ольга, прикрийся, – почулося з-за “завіси”. Гуторіна тихенько верескнула і схопила щойно зняту спідницю. Похмурий Павло заглянув за лаштунки, а я зробила здивовану фізіономію.
– Вікторія! – грізно прошепотів чоловік.
– Тут я, – смиренно відповідаю.
– Я бачу, що тут, – пробурмотів він сердито, – навіщо ти це зробила?
– Що зробила? – прикинулася, що не розумію, про що йдеться. – Хлопцям не сподобався танець?
– Ти знаєш, що сподобався. Я не про це.
– А про що?
– Віка, підійди до мене.
Та, будь ласка, можу й підійти.
Коли я наблизилася майже впритул до нього, він притягнув мене до себе і тихо запитав:
– Ти зрозуміла, що сталося?
Я у відповідь кивнула. Тут не зрозуміти було просто неможливо. Озирнулася на Ольгу, яка сиділа на стільці, затуляючись костюмом, і не рухалася. До неї було метрів п'ять, сподіваюся, вона не чує нашої розмови.
– Паш, а чому Слай так відреагував? – прошепотіла я. – Я думала, він якось по-іншому поведеться, а він злякався.
– Мила, вона – людина.
– І що? Я також людина.
– Наполовину. Тому я знав, коли твій звір прокинеться, він відчує свою пару. І то, ти мене ледь до серцевого нападу не довела своїми вибриками. А твоя подруга – чистокровна людина.
– Вона йому не сподобалася... – засмутилася я.
Пашка сердито зиркнув:
– Що ти вигадуєш? Не могла вона не сподобатися. Але вона людина! Невже ти забула, про що ми говорили на Грінкелі? Ми вже якось пристосувались до того, що люди Аррінолісса нас усіх ненавидять. Тому просто стараємося з ними не перетинатися. Краще вже зовсім пари не мати, ніж ту, що готова позбавити життя себе й своїх дітей, тільки б не мати нічого спільного з перевертнем. Зараз Слай майже впевнений, що дівчинка від нього відмовиться. Як йому тоді бути?
– Слай завжди такий сердитий, ще й образить Льольку, – з сумнівом похитала головою.
– Не говори дурниць, – підвищив голос чоловік, і Ольга зацікавлено поглянула в наш бік. – Якщо вона погодиться бути з ним, він порошинки з неї здуватиме. Більш люблячого та вірного чоловіка їй не знайти ніколи. Але ти так і не відповіла на моє запитання.
– Правда?
– Правда! – передражнив Пашка.
Від ширми до першого ряду залу досить далеко, тож сподіваюся, навіть зі своїм відмінним слухом ніхто з перевертнів нас не чує.
– Навіщо кинула квітку Слаю?
– Вона випадково в нього потрапила, – невпевнено сказала я.
– Брешеш же, – не повірив благовірний. – Спробуй ще раз.
– Гаразд, – неохоче погодилася я, – хотіла подивитися, як саме цей хлопець поставиться до того, що троянда потрапить до нього в руки.
– А навіщо?
Я озирнулася на Гуторіну і сказала трохи голосніше:
– Ну, сподобався хлопець Ользі, тому я вирішила перевірити, чи буде він радий отримати від неї подарунок чи ні?
– Знову брешеш? – підозріло примружився Рід і перевів погляд на мою подружку, яка вмить почервоніла як маків цвіт і докірливо подивилася на мене. – Ольга, тобі сподобався хтось із моїх друзів?
Льолька тільки заперечливо похитала головою.
– Віка, перестань, – пробурмотіла вона, – ще не вистачало, щоб він з мене посміявся.
– Той, який тобі не сподобався? – уточнила я, посміхаючись.
– Саме так! – з запалом підтвердила подруга, видавши себе з головою.
– Оце так поворот, – посміхнувся Пашка, – не хвилюйся, я нічого йому не скажу.
Ага, звісно, так йому і повірила! Але я не проти, щоб чоловік натякнув помічникові Верховного, що все не так безнадійно, як той собі уявляє, інакше мені доведеться мати справу з наслідками чергової вовчої істерики.
– Пашо, – я підштовхнула чоловіка до "виходу", – не заважай, нам ще переодягнутися потрібно. Навіщо змушувати глядачів чекати?
Чоловік поцілував мене і зник за ширмою.
Я одразу кинулася до вже уподобаної нами щілини. Гуторіна швидко натягла кокетливу ретро-сукню в стилі шістдесятих, кольору лаванди з симпатичними рюшками, і теж поспішила до спостережного пункту.
Але поки Пашка не зайняв свого місця на лавці, я її не пропустила. Тому вона й не побачила, як Слай, щойно Павло вийшов з-за ширми, кинувся йому назустріч і щось беззвучно спитав. Мій чоловік також тихо відповів, і хлопці швидко розбіглися по своїх місцях.
Я поступилася подрузі спостережливим місцем, щоб вона теж змогла помилуватися на хлопця, котрий заполонив її серце, а сама поспішила зняти з себе концертний костюм. Акуратно склала його, щоб не пом'явся, і натягнула майже таку ж сукню, як у Гуторіної, тільки темнішого відтінку.
Герасим Красін, один зі співвласників фірми "Сейзен", з власної ініціативи організував нам ці вбрання. Тепер сукні у стилі ретро повністю належать нам із подружкою. Ользі особливо пасують моделі одягу минулих років, тому вона була на сьомому небі від щастя, коли свекор оголосив, що це подарунок і повертати їх не потрібно.
– Оль, – гукнула я однокурсницю, що прикипіла до оглядової щілини, – досить вже виглядати. Бери свою бандуру і пішли, бо глядачі розбіжаться.
– Віка, – сердито насупилась Гуторіна, – припини.
– Припинила, – зговірливо кивнула я, взяла два стільці і попрямувала до краю ширми. Льолька захопила гітару і пішла за мною слідом.
Нас зустріли бурхливими оплесками, як справжніх артистів, навіть підказувати не довелося. Глядачі швидко зрозуміли, в чому справа, і тепер щиро плескали в долоні. Усі. Навіть ті, у кого руки були зайняті нашими презентами, звільнили їх, прикріпивши трояндочки до нагрудних кишень. Навіть не сподівалася, що побачу той день, коли серйозний Слай прикрасить себе квіткою.
Якщо патрульні чекали, що весь наш концерт буде з таких же веселих пісень, як і танець, то вони явно помилилися. Ми з подругою віддавали перевагу зовсім іншим композиціям. Спочатку я планувала щось веселе додати, але Гуторіна одразу заявила, що буде співати тільки свої улюблені пісні. Хоч я й довіряла її смаку, все ж спробувала посперечатися, але марно. Льолька була непохитна, адже обожнювала Славка Вакарчука і його творчість.
