Примхлива мрія - Agrafena

А якщо ми разом співаємо під акомпанемент гітари (моя подружка чудово грає), то виходить дуже непогано.

І ось ця дівчина категорично відмовилася брати участь у виступі. Звичайно, добре, що Льолька стала рішучішою і впевненішою в собі, але прямо зараз мені б хотілося, щоб вона була поступливіша.

Під час перерви між парами побігла до куратора, написала заяву на відпустку за сімейними обставинами на четвер і п'ятницю. Маю право – заміж виходжу.

«Як тепер виконати наказ Верховного, взагалі без поняття», – сумно думала на останній парі, креслячи олівцем квадратики та кружечки у блокноті. Добре, що викладач захоплено розповідав про переваги останньої колекції якогось модного кутюр'є і зовсім не звертав уваги на те, чи цікаво це аудиторії чи ні. Мені зараз було нецікаво.

Гуторіна твердо стояла на своєму, і я більше не намагалася змінити її думку. Розумію, що дівчина і так зневірилася в собі після того, як один-єдиний танець позбавив її нареченого, а потім ще й другий кавалер втік до однокурсниці. Тому після кількох “ні” більше не наполягаю.

Хоча взяти зараз подружку з собою на Аррінолісс – це така вдала нагода познайомити її з кимось із перевертнів. Або з якимось одним, певним вовком, який дуже скучив за жіночою ласкою.

Пролунав дзвінок, і всі почали збиратися додому.

– Віка, – покликала Ольга, запихаючи конспекти у свою сумку, – ти образилася?

– Ні, звичайно, – запевнила я винувату подругу. – Нічого я не образилася.

І це дійсно правда. Я поважаю її рішення і сердитись на подругу тільки за те, що їй не хочеться виставляти напоказ свою спідню білизну перед молодими хлопцями, я не збираюся.

Приховувати, що кличу її станцювати перед друзями Павла, я не стала. Дізнається в останній момент, ще гірше буде. Обманювати подругу – остання справа.

– Ходімо? – Закинула сумку за плече і подивилася на Гуторіну. – Тебе підвезти?

– Мені вже незручно, що ти мене додому возиш. Тобі ж зовсім в інший бік, – запротестувала Гуторіна.

– Я ж не на руках тебе понесу, – посміхнулася я, – а машині все одно куди їхати. Тільки треба почекати, поки за мною приїдуть. Пашка велів без провожатих навіть з ґанку не спускатися.

– Значить, почекаємо, – згідно кивнула Ольга. – Як подумаю, що з тобою могло щось погане статися, просто мороз по шкірі.

Наче в мене не так.