Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Читаємо онлайн Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон
досягнеш, виказавши нас, — це дозволиш упирям на кшталт Садеаса заощадити кілька сфер!

З аптекаря градом котився піт. Каладін погрожував звести нанівець увесь його бізнес на Розколотих рівнинах. А молочко приносило такий зиск, що все це могло скінчитися дуже погано. Заради збереження таких таємниць люди наважувалися на вбивство.

— Виходить, логіка проста: набивай кишеню собі або ясновельможному, — підсумував Каладін. — Гадаю, на неї заперечити нічого, — він знову поставив пляшку на прилавок. — Ми домовимося, якщо ви додасте ще й кілька бинтів.

— От і добре, — мовив аптекар, заспокоюючись. — Але тримайся подалі від таких тростин. Я взагалі здивований, як тобі вдалося їх знайти — поблизу мáківниці практично не лишилося. Моїм збирачам доводиться все важче.

«Бо їм не допомагає спрен вітру», — подумав Каладін.

— Тоді чому ви прагнете відбити в мене охоту до продовження? Я міг би принести вам іще.

— Так-то воно так, — промовив фармацевт. — Та от тільки…

— Займатися цим самому виходить дешевше, — закінчив за нього Каладін, нахиляючись ближче. — Але так ви завжди зможете відбрехатися. Я приноситиму сік і матиму з цього свою небомарку. А якщо світлоокі колись довідаються, що витворяли аптекарі, ви зробите вигляд, що нічого не знали: просто скуповували молочко в якогось мостонавідника, а тоді перепродували армії з цілком помірною накруткою.

Скидалося на те, що старому сподобалась така ідея.

— Що ж, напевно, я не ставитиму зайвих запитань щодо того, де ти це роздобув. Це твоя справа, юначе. Я би навіть сказав, твоя «власна справа»…

Він прошкандибав у задню частину приміщення й незабаром повернувся з коробкою бинтів. Каладін узяв її та вийшов з аптеки, не сказавши й слова.

— А ти не боїшся? — запитала Сил, підлітаючи ближче до його голови, коли той вийшов під промені пообіднього сонця. — Якщо Ґаз дізнається про твої витівки, у тебе можуть бути неприємності.

— А що ще вони можуть мені заподіяти? — і собі поцікавився Каладін. — Не думаю, що це той злочин, за який мені світить ганебний стовп.

Сил озирнулася, перетворюючись у щось на подобу хмаринки з легким натяком на жіночу постать.

— Не можу визначитися, чи був твій вчинок нечесним.

— Ні, не то щоб нечесним — просто в цьому вся суть торгівлі, — він скривився. — Візьмемо лавісове зерно. Його вирощують хлібороби та продають за безцінь купцям, які везуть його в міста, де продають іншим торговцям, які перепродують його людям за ціною в чотири чи п’ять разів вищою за ту, яку первинно за нього сплатили.

— То чому ти взагалі переймаєшся? — запитала Сил, нахмурившись: мимо якраз проходив загін солдатів, один із яких пожбурив Каладіну в голову кісточку палафрукта. Решта засміялися.

Мостонавідник потер скроню.

— У мені й досі живі прищеплені батьком дивні уявлення — мовляв, неприпустимо дерти втридорога за надання медичної допомоги.

— Висновуючи з його слів, він був дуже щедрою людиною.

— От тільки добра йому з цього не було жодного.

Звичайно, у певному сенсі й Каладінові справи йшли не краще. На зорі свого рабства він пішов би практично на що завгодно, лиш би отримати змогу пересуватися без нагляду, як-от тепер. Межі гарнізону охоронялися, але якщо йому вдалося переправити в табір мáківницю, напевно, можна було знайти спосіб облагодити те саме і з самим собою — правда, у зворотному напрямку.

А ця сапфірова марка навіть забезпечувала фінансовий бік справи. Так, на ньому було тавро раба, але один швидкий, хоча й болючий порух ножа — і воно перетворилось би на «бойовий рубець». Він умів розмовляти й битися, як солдат, тож усе б виглядало правдоподібно. Його прийняли би за дезертира, але таке можна пережити.

У цьому полягав його план упродовж більшості пізніших місяців неволі, проте завжди бракувало необхідних коштів. Гроші потрібні були на дорогу — щоб від’їхати досить далеко від місць, де поширюватимуть опис його прикмет. На винайм житла в якомусь обшарпаному кварталі, де ніхто не ставить зайвих запитань — доки гоїтиметься його власноруч заподіяна рана.

А ще, як на гріх, поруч завжди бували інші. Тож він залишався, сподіваючись прихопити з собою стількох із них, скількох лише вдасться. Проте щоразу зазнавав невдачі. І ось тепер знову робив те ж.

— Каладіне? — звернулася до нього Сил, сидячи на плечі. — У тебе дуже серйозний вигляд. Про що ти думаєш?

— Розмірковую, чи не варто мені втекти. Дати драла з цього — хай йому буря — табору й розпочати нове життя.

Сил помовчала.

— Тут живеться несолодко, — сказала вона зрештою. — Не знаю, чи хтось дорікатиме тобі.

«Скеля, — подумав він. — І Тефт». Обоє працювали, щоб отримати сік мáківниці. Вони не знали, скільки той коштує. Гадали, що це лише для лікування поранених. Якщо він утече, то зрадить їх. Покине мостонавідників напризволяще.

«Рви кігті, дурню, — сказав собі Каладін. — Ти не врятуєш їх. Як не врятував і Тіена. Ти повинен утекти».

— І що тоді? — прошепотів він.

Сил обернулася до нього:

— Га?

Що вона дасть, його втеча? Можливість усе життя гарувати за кілька скалок у нетрях якої-небудь клоаки, що йменується містом? Ні.

Він не міг покинути їх. Як щоразу був не в змозі полишити й будь-кого з тих, кому він, на його думку, ставав потрібен. Він повинен був захищати їх. Просто зобов’язаний.

Заради Тіена. І щоби не з’їхати з глузду.

* * *

— Наряд у провалля, — сказав Ґаз, спльовуючи вбік. Через листя ямми, яке той жував, його слина була чорного кольору.

— Що?

Каладін тільки-но повернувся від аптекаря, якому продав молочко мáківниці, й одразу ж довідався, що Ґаз замінив для їхньої команди наряд на роботу. Графік не передбачав для них жодних мостових чергувань — вилазка, у якій вони брали участь напередодні, звільняла їх від цього. Натомість його людей мали відправити до табірної кузні допомагати тягти виливанці й інше причандалля.

І хоча сторонньому така робота могла би здатися чимось важким, насправді вона була не бий лежачого — одна з найлегших, що випадали мостовій обслузі. Ковалям не потрібні були помічники. А може, вони просто гадали, що незграбні мостонавідники лише плутатимуться під ногами. Тож зазвичай наряд до кузні передбачав лише кілька годин праці, а решту зміни можна було байдикувати.

Ґаз і Каладін стояли під променями сонця, яке щойно

Відгуки про книгу Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: