Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін

Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін

Читаємо онлайн Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін
Трор дістався до Морії, Браму було відчинено. Нар благав його поводитись обережно, та він не зважив на слова супутника і гордо ввійшов досередини як спадкоємець, котрий повернувся у свої володіння. Та назад Трор не вийшов. Нар багато днів чекав на нього поблизу Брами, не забуваючи про обережність. Одного дня він почув голосний крик і рев сурми, а потому сходами долі скотилося тіло. Злякавшись, що то Трор, Нар почав крадькома наближатися до нього, коли це почув голос із-за брами:

— Підходь, підходь, бороданю! Ми тебе бачимо. Та сьогодні не бійся нас. Ти будеш нашим посланцем.

Нар підійшов і з’ясував, що то і справді було тіло Трора, тільки відрубана голова долілиць лежала поруч. Нар став навколішки й почув орківський сміх між тіней, і голос сказав:

— Коли жебраки не ждуть біля дверей, а лізуть досередини і крадуть, то їх жде таке. Якщо хтось із твого народу ще раз поткне сюди свою бороду, з ним зроблять те саме. Іди і скажи їм це! А якщо його родина хоче знати, хто тепер тут король, — то ім’я написано в нього на обличчі. Я написав його! Я вбив його! Я тут господар!

Тоді Нар перевернув одрубану голову, побачив на Троровому чолі вирізані ґномівські руни і зміг прочитати ім’я: АЗОҐ. Ім’я те закарбувалось у його серці, а згодом — у серцях усіх ґномів. Нар схилився, щоб узяти голову, проте голос Азоґа[46] сказав:

— Кинь її! Забирайся геть! Ось тобі плата, бородатий жебраче.

І невелика торбинка гепнулась об Нара. У ній було кілька дрібних монет.

Плачучи, Нар спускався Срібножилою, а дорогою один раз озирнувся і побачив, що орки вийшли з брами, й рубають Тророве тіло, й кидають його шматки чорним воронам.

Таку оповідь приніс Нар Траїнові, а той, наплакавшись і переставши рвати на собі бороду, замовк. Сім днів сидів він отак, не зронивши ні слова. Тоді підвівся і сказав:

— Таке годі стерпіти!

То був початок війни ґномів і орків, довгої та смертельної, яка точилася головно під землею.

Траїн одразу ж розіслав вісників із цією новиною на північ, на схід і на захід: але минуло аж три роки, перш ніж ґноми спромоглися зібратися на силі. Дарінів народ зібрав усі свої війська, до яких долучилися військові формування, які надійшли від Домів інших Отців: адже така зневага до спадкоємця Найстаршого з їхньої раси сповнила їх люттю. Коли всі приготування було завершено, Гноми атакували та розграбували одну по одній усі орківські фортеці, які тільки вдалося знайти від Ґундабаду до Ірисової Ріки. Обидві сторони були безжальними, смерть і жорстокість супроводжували й темряву, і світло. Та Гноми перемогли, бо були сильнішими, і їхня зброя не мала собі рівні, а гнів їхній палав вогнем, коли вони полювали на Азоґа в кожній щілині попід горою.

Зрештою, всі орки, котрі втекли від Гномів, зібрались у Морії, а військо Гномів, переслідуючи їх, дісталося до Азанульбізару. То була розлога долина, що простяглася між краями гірського хребта довкола озера Кгелед-зâрам і віддавна належала до королівства Кгазад-дŷм. Коли Гноми побачили браму своєї стародавньої оселі на схилі пагорба, то викрикнули клич, який громом розлігся в долині. Та на схилах понад ними зібралося велике військо, а з брами висипало безліч орків, котрих Азоґ притримував до крайньої потреби.

Попервах фортуна відвернулася від Гномів, адже відбувалося те похмурого зимового дня, коли не було сонця, й орки виявилися непохитними та численнішими за супротивників, займаючи до того ж вигідніші позиції. Так розпочалася Битва при Азанульбізарі (чи Нандугіріоні — ельфійською мовою), згадуючи про яку орки досі здригаються, а Гноми плачуть. Перший наступ Траїнового авангарду було відбито, й він відступив із утратами: Траїна загнали до лісу з високими деревами, які в той час іще росли поблизу Кгелед-зâраму. Там загинули син його Фрерін, і родич Фундін, і чимало інших, а Траїна і Торіна було поранено[47]. В інших місцях гуща битви перекочувалася то в один бік, то в інший, забираючи багато життів, аж доки народ зі Залізного Кряжу переламав її перебіг. Надійшовши на поле бою пізно, зате свіжими, добре озброєні воїни Наїна, Ґрорового сина, постинали орків і пробилися до самого порогу Морії, вигукуючи: «Азоґ! Азоґ!» — і рубаючи кирками всіх, хто опинявся в них на шляху.

Тоді Наїн став перед Брамою і крикнув гучним голосом:

— Азоґу! Якщо ти тут, то виходь! Чи забави в долині надто жорстокі для тебе?

Після цього Азоґ вийшов, і був то здоровенний орк із величезною, захищеною залізним убором головою, та однаково і спритний, і дужий. З ним вийшло ще багато подібних до нього бійців його особистої охорони, й, коли вони оточили Наїнів загін, Азоґ повернувся до Наїна і сказав:

— Що? Ще один жебрак біля моїх дверей? І тебе я маю порубати?

З цими словами він кинувся на Наїна, і вони зійшлись у двобої. Проте Наїн ніби осліпнув од гніву, але й був стомлений боєм, а от Азоґ був свіжий, і лютий, і дуже підступний. Невдовзі Наїн завдав йому потужного удару, вклавши в нього всю силу, яка в нього зосталась, однак Азоґ відскочив убік і підбив ґномові ногу, так що його кайло тріснуло, вдарившись об камінь, на якому саме стояв той орк, а Наїн поточився вперед. Тоді Азоґ швидким помахом рубонув його шию. Комір ґномівської кольчуги не пропустив леза, проте удар ворога був таким сильним, що Наїнова шия зламалась і він упав.

Азоґ засміявся й підняв голову, щоби прокричати гучний клич переможця, та крик той застряг йому в горлянці. Орк побачив, що ціле його військо в долині розгромлено, а ґноми йдуть і в той бік, і в інший, убиваючи на своєму шляху всіх; ті ж, кому вдавалося від них утекти, мчали на південь і верещали тікаючи. Ледь не всіх солдатів із його варти теж було перебито. Тож Азоґ розвернувся і побіг назад до Брами.

Слідом за ним на сходи стрибнув ґном із червоною сокирою. То був Даїн Сталестоп, Наїнів син. Він наздогнав Азоґа перед дверима й убив його там, а потому відрубав йому голову. Вчинок цей постав великим діянням, адже Даїн на той час був лише підлітком за ґномівськими мірками. Перед ним було ще довге життя і багато битв, доки він, старий, але не скорений, урешті-решт поліг під час Війни за Перстень. Хоча Даїн

Відгуки про книгу Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: