Хребет Дракона - Кевін Джеймс Андерсон

Люті розмовляли мало навіть поміж собою. Зловісний маг у шкіряній мантії не зронив жодного слова, хоча часто кидав скептичні погляди на двох людських супутників.

Кво невдоволено насупився на мага і голосно звернувся до Адана, промовивши змовницьким тоном:

— Я не виправдовую Аксуса. Він неприємний.

— Що ми такого зробили, що він образився на нас? — запитала Пенда.

— Ви народилися людьми. Багато наших дивуються з того, що моя дорога сестра так багато надій покладає на вашу расу. Аксус вважає поганим прикладом для інших те, що наша королева вшанувала вас, надавши такий супровід, ніби ви нам рівня, хоча саме ми створили вашу расу давним-давно.

Маг їхав із похмурим обличчям, дивлячись перед собою.

— Але королева By запросила нас приєднатися до вас у полюванні на дракона, — мовив Адан. — Якби ви не дали нам супровід, як інакше ми потрапили б на це полювання?

Кво чмихнув.

— Королева піщаних Лютих могла б зажадати, щоб ви дісталися туди будь-яким можливим способом.

Місцевість ставала все більш пересіченою, поки вони рухалися передгір’ями. Потім вони перетнули гори й увійшли в суцільні каньйони з незвичними скельними утвореннями на краю величезної пустелі. Адан знав, що деякі найбільші битви в часи стародавніх воєн відбувалися саме тут, та й були знаки, що явно на це вказували. Хоча люди відновили багато родючих земель на території Співдружності, певні частини світу все ще були непридатними для життя. Протягом багатьох років деякі безстрашні мешканці Судерри наважувалися заходити в мідну пустелю, щоб видобувати кристали та агат, але вони не ризикували заглиблюватися далеко в Піч. Однак піщані Люті знайшли спосіб приборкати пустище для власних цілей.

Ауґи безупинно мчали вперед три дні. По ночах табори Лютих були просто місцем для відпочинку, а не веселим зборищем, як поселення Утауків. Адан і Пенда тримались одне одного, намагаючись підтримувати нормальну розмову, хоч і були змучені, насторожені та втомлені. Вони знімали комір Ксара і переглядали зображення, збережені у діаманті «сльоза матері». З висоти пташиного польоту каньйони були красивими і суворими, схожими на сплетіння непрохідних сухих річищ, скелястих промоїн і потворних валунів, які скотилися з гір.

Під час їхньої подорожі Ксар літав в різні боки, віддаляючись на значні відстані, проте, коли вони зайшли вглиб пустелі, Кво поглянув угору і закричав:

— Тут є небезпечні теплові потоки й летючі хижаки. Краще тримайте ска ближче до себе.

Пенда прислухалася до попередження.

На четвертий день їхньої подорожі Адан захвилювався, побачивши, що попереду них ще суворіша місцевість, але Кво заспокоїв його:

— Потерпи ще трохи, Адане Старфолле. Кінцева точка нашої подорожі в тому широкому каньйоні.

Ауґи вміло обходили чорні валуни, розкидані вздовж ущелини, що вела до великого вигину каньйону, де, як вони побачили, королева By звела свій табір, що виглядав як ціле місто. Майже сотня піщаних Лютих та їхніх ауґів розташувалися в невеликому каньйоні серед червоних прямовисних скель. Тимчасове поселення було збудоване з каміння та піску, з яких, як з податливої глини, Люті зліпили округлі укриття.

Коли ауґи зайшли до табору, назустріч прибулим вийшло багато піщаних Лютих: вельможі у вишуканому вбранні, маги у шкіряних мантіях та загін воїнів Лютих в обладунках із лусочок. Королева By виступила вперед, щоб прийняти гостей; її довге волосся струменіло по плечах, а короткі шкіряні обладунки залишали відкритими більшу частину її золотавої шкіри. Вона носила легкі тканини мідного кольору, які неприродно вихорилися, мов мерехтіння тепла в повітрі. Простягнувши руки до короля і королеви, By сказала:

— Я сподіваюся, поїздка була приємною.

Пенда зістрибнула із сідла ауґа, опустившись на землю.

— Приємна, наскільки це можливо, беручи до уваги місцевість.

Ноги Адана настільки заніміли, що йому довелося триматися за бік міцного створіння, щоб встояти на ногах після того, як він спішився.

— Ми створили чудове місце, щоб прийняти вас, адже ми знаємо, наскільки люди тендітні, — сказала By. — Наші воїни з нетерпінням чекають полювання. Минуло вже так багато часу, відколи їм доводилося вбивати дракона.

Королева повела їх до осердя метушливого табору. Адан не бачив багать, лише пласкі темні скелі, що випромінювали тепло і слугували для приготування їжі. З боку скелі витікав потік води. То був не природний струмок, а створений піщаними Лютими з допомогою заклику води з глибин землі.

— Прийміть нашу гостинність і насолоджуйтесь перебуванням у нашому таборі.

— Ми довго тут пробудемо? — спитав Адан. — До початку полювання?

Вона засміялася.

— Звичайно, ні! Це лише тимчасово, аби привітати вас. Щойно ми помітимо дракона, одразу вирушимо за ним углиб пустелі.

— Виходить, ви вже бачили дракона? — запитала Пенда.

— О, так. Ми знаємо, що дракон десь там. Ми просто повинні його знову знайти... вполювати і вбити.

Її брат кивнув, вишкірившись.

— Так, це буде хорошим випробуванням перед по-справжньому великою битвою, яка чекає нас попереду.

78

Повернувшись до цивілізації зі своєю новою ска, Ґлік ще на кілька днів залишилася в таборі Шелли дін Орр, відновлюючи зв’язки зі своєю великою утаукською родиною. Їй потрібно було згадати, що вона є їх частиною, належить до їхнього кола, але незабаром вона знову захотіла рушити далі. Хоча її сердечний зв’язок із Арі був міцним, вона та ска мали ще багато чого дізнатися одна про одну і зміцнити свої переплетені життя.

Певний час дівчина слідувала за невеликим караваном крізь пагорби Судерри, а потім її охопила нетерплячість, яка спонукала її, обігнавши караван, рухатися швидше наодинці. Арі здійнялася в повітря, літаючи високо й вільно, і Ґлік в душі ширяла разом з пташкою-рептилією, відчуваючи водночас вітер і своїм волоссям, і її пір’ям. Маючи нову товаришку, що заповнила діру в серці, дівчина відчула радість повноцінного життя.

Ніщо не могло замінити її першого ска, але й ніщо не було схожим на Арі. Синя птаха-рептилія набирала швидкість, ганяючись за переляканим горобцем. Арі могла наздогнати його і схопити дзьобом, але натомість вона просто бавилася в небі.

Тієї ночі Ґлік отаборилася на самоті в березовому гаю біля струмка, що весело дзюрчав у траві. Молоденька ска присіла поруч на гілочку, що розгойдувалася під нею, і спостерігала за дівчиною, причепурюючись, пишаючись своїм прекрасним новим коміром від Шелли дін Орр. Відколи Ґлік побачила зловісну істоту,