Неправильний друг {реальності} - Страгозорый

— Добре, тоді я, мабуть, вже піду. А то вдома у мене ще доволі багато різних справ...

     Мати вийшла, а я знову подивилась на Гордона, який тепер дивився на мене. У його очах в було трохи вдячності за те, що я не розповіла матері про нього. Чоловік сів на те місце, де до цього сиділа моя мати.

— Знаєш, я вже злякався, що ти розповісиш усе матері після того, що сталося. Почнеш вважати, що треба якось мене здихатися, і якщо це тобі самій не вдалось, ти спробуєш «покликати на допомогу».

— Ну слухай, у мене в плани це не входило майже з самого початку. Може, коли ми тільки-тільки почали «товаришувати», я й подумувала на рахунок того, щоб спробувати обірвати між нами зв'язок. Але зараз я розумію, що не хочу цього. Ти врятував мене, а значить я буду поряд в тих моментах, коли ти мене потребуєш. Ну і, звісно, буду намагатись не влазити туди, куди мене не просять, щоб не було ще більше проблем.

     Гордон різко, але м'яко обійняв мене. 

— Дякую... - Тихо мовив він майже мені на вухо.

     Через декілька секунд я обійняла його у відповідь, хоч це було й важко. Зараз було таке відчуття, наче чоловік може навіть не напрягаючись загородити мене і ще когось своїм великим тілом. Але від відчуття його тепла і спокою, який нарешті настиг нас через стільки часу - навіть не дивлячись на те, що зовсім скоро його знову порушать, - заспокоювало й мене. 

     Не хотілося панікувати. Не хотілося боятися й думати, що чекає мене десь у майбутньому. Все було добре. Принаймні, поки що.