Свято Червоної Косинки - Тетяна Гуркало

— Чекають поки та церемонія в лісі остаточно закінчиться, — зробила несподіваний для себе висновок Дарка, відкрила вікно і сіла коло нього на підлозі.

Втекти від неприємних чужих розмов не вийшло. За вікном теж хтось розмовляв. Про дівчат взагалі і про неї окремо. І всі ті неприємні слова були болючими саме тому, що вони були правдиві. Вона дурепа. Вона поряд з Лялянівелем як той віл поряд з породистим жеребчиком. Від неї насправді втік чоловік і ельф цього факту не змінить. І можливо ельфу справді неприємно до огиди.

Дарка дуже давно не плакала. І зараз плакати не збиралася. Тим більш, через якісь образливі слова незнайомців. Сльози, які з’явилися самі собою були злі і гарячі. Зла вона була в першу чергу на себе. Тому що знову не подумала, кинулася робити щось, що обов’язково змусить всіх тих «співчуваючих» дивитись із заздрощами. Краще б про себе подумала.

— Дурнуватий був план, — прошепотіла дівчина, витираючи рукавом обличчя. — Дурнуватий.

А розмова незнайомців перервалася на півслові і хтось із них несміливо, тоненько спитав:

— Що треба, нелюд?