Третя крапля магії - Лариса Лешкевич

Іві у хвилюванні заломила руки.

– Я не знаю ні тебе, ні її… А раптом ви обманюєте мене? Я мало не зрадила Теумара, потрапивши під твої чари... А тепер ти кажеш, що він поїхав кудись з іншою жінкою...

– З Айною, моєю сестрою.

– Адже вони там удвох… віч-на-віч, посеред лісів! Ти ж сказав, що шлях небезпечний!

– Так, і мене це теж дуже непокоїть! – відповів Сайм. – Але в мене, нарешті, з'явилася можливість покінчити з ворожнечею між нашими народами, і я не хочу її упускати... І повторюю ще раз, ти можеш поїхати або в Етеляну або в Лянсіду, нічого не боячись.

– Мер'ята теж їде сьогодні! Ви їдете разом? – підозріло запитала Іві.

– Так, –  Сайм не став лукавити.

– А приїхали ви також разом?

–  Ні, порізно.

Іві дуже хотіла запитати, чи не Мер'ята його наречена, але не наважилася. Тож надто багато одкровень для одного дня. Вона була збентежена і спантеличена тією правдою, яка їй раптово відкрилася.

– Вибирай сама, як тобі жити. Та й ось що... Вибачся перед матір'ю за мене і передай їй ці гроші. Мені не потрібно її зілля, – сказав Сайм.

Він подав Іві гаманець, який та  машинально взяла і, не прощаючись, попрямував до дверей. Серце його заспокоїлося. Він запропонував дівчині навіть більше, ніж збирався, запросивши її до Етеляни.

Ледве втримався, щоб не піти в кімнату Мер’яти, але не став – скоро вони зустрінуться, щоб разом вирушити у зворотний шлях і більше вже не розлучаться.

Він навіть готовий був благословити Айну на союз із Теумаром, якщо так буде завгодно богу Вогню.

Іві відчужено продовжувала дивитися в двері, що зачинилися.

– Пропозиція етелянського вождя  багато що змінює в цій історії Тобі слід її  прийняти! – заявила Нія, виринувши з темряви комори.

–  Ти хочеш, щоб я поїхала із Саймом до Етеляни?

– Так! Саме в Етеляну, а не у Лянсіду! – переконливо кивнула травниця.

–  Що ти задумала, матінко?

– Таку можливість не можна упускати. А якщо Сайм після передумає? Ні, тобі краще бути до нього на очах, щоб він не забував про те, що ледве не накоїв… Скористайся його м'якістю.

– А ти ж маєш рацію… – промовила Іві з тихою усмішкою.

– Іди і скажи Мер’яті, що ти згодна їхати з нею... Я сама зберу твої речі.