Ерагон - Крістофер Паоліні
Посеред ночі Ерагона щось розбудило. Він уважно прислухався. Довкола було тихо. Стривожений, він засунув руку під матрац і намацав ножа. Потім трохи почекав і поволі знов поринув у сон.
Раптом тишу розірвав тонкий писк, знову повернувши юнака до реальності. Він скочив з ліжка й вихопив ніж. Намацавши кресало, похапцем запалив свічку. Двері його кімнати було зачинено. І хоча це мало скидалося на писк миші чи пацюка, юнак усе одно зазирнув під ліжко. Порожньо. Він присів на край матраца й протер очі, аби остаточно прокинутись. Несподівано писк повторився, й Ерагон скочив на ноги.
Звідки цей звук? Підлога й стіни складаються із суцільного дерева, тож там нічого не могло пищати. Так само й у ліжку, до того ж, юнак неодмінно б помітив, якби вночі щось спробувало заповзти під його солом’яний матрац.
Раптом погляд Ерагопа спинився на камені. Він узяв його з полиці й задумано зважив у руці, поглядаючи на всі боки. Писк знову залящав йому в вухах, а камінь у руці завібрував. Так ось звідки долинав цей звук!
Мало того, що знахідка не принесла йому нічого, крім роздратування, то ще й спати вночі не дає! Незважаючи на юнакове обурення, камінь спокійно лежав собі, тихо попискуючи. Ерагон обережно поклав його назад на полицю й знову заліз під ковдру. Яка б таємниця не ховалася в цьому камені, вона може зачекати до завтра!
Коли парубок і ще раз прокинувся, крізь шибку линуло м’яке місячне сяйво. Камінь погойдувався, стукаючись об стіну. Він лежав наче в калюжі холодного світла, яке приховувало його власні кольори. Ерагон зіскочив з ліжка, знову схопившись за ножа. Погойдування припинилося, але юнак так і залишився напоготові. Раптом камінь заверещав і почав розгойдуватись іще дужче.
Юнак вилаявся й почав натягати на себе одяг. Йому було байдуже, скільки той камінь коштує, — він збирався віднести знахідку в ліс і там закопати. Утім, погойдування знову припинилося, й камінь замовк. А потім несподівано забринів, покотився полицею і з гуркотом упав на підлогу. Похитуючись, він посунув на Ерагона, тож парубок злякано позадкував до дверей.
Раптом на камені з'явилася тріщина. Потім іще й іще одна. Не сходячи з місця, Ерагон нахилився вперед, міцно стискаючи ножа. Від поверхні каменя, там, де сходилися тріщини, відколовся дрібний шматочок, який за мить полетів на підлогу. Пищання стихло, і з отвору визирнула маленька голівка, а за нею й незграбне тільце. Ерагон іще міцніше стис свою зброю й завмер. Невдовзі загадкове створіння повністю вивільнилося з каменя-шкаралущі. Якусь мить воно тупцяло на місці, а потім посунуло в бік місячного сяйва.
Ерагон вражено відсахнувся. Прямісінько неред ним, злизуючи із себе вологу плівку, сиділо дитинча дракона.
Пробудження
Попри те, що дракончик був завбільшки з Ерагонову руку, він виглядав дуже поважно. Його шкіра мала яскраво-смарагдовий колір, як і сам камінь, що насправді виявився яйцем. Дитинча розправило крильця, через які й виглядало незграбно. Вони були значно довші за тулуб, тож ребристі, тонкі, кістляві пальці стирчали з кінцівок, наче пазуристе віяло. Голова дракончика скидалася на трикутник. А з верхньої щелепи цієї малої істотки стирчало двійко невеличких білих ікол; вони здавалися надзвичайно гострими. Ця істота мала білі, мов слонова кістка, і трохи зазубрені зсередини кігті. Гребінь із невеличких шипів тягнувся вздовж хребта, починаючись на голові й зникаючи на кінчику хвоста. Там, де шия переходила в плечі, між шипами, що стирчали трохи далі один від одного, була западинка.
Тільки-но Ерагон зробив необережний рух, як дракончик миттю повернув до нього свою голівку. На парубка пильно глянули суворі, холодні, наче крига, сині оченята. Той завмер. У разі нападу ця істота була б грізним супротивником.
Невдовзі дракончик втратив до Ерагона будь-який інтерес і незграбно рушив кімнатою, попискуючи, коли наштовхувався на стіну чи меблі. Змахнувши крилами, він скочив на ліжко й підповз до подушки. Істотка жалібно, наче пташеня, роззявила пащеку, показуючи ряди гострих зубів, а Ерагон обережно примостився на краєчку ліжка. Дракончик понюхав його долоню, пожував рукав, тож хлопець забрав руку геть.
Він не міг стримати посмішки, розглядаючи це маленьке створіння, а потім дуже повільно простягнув уперед праву руку й торкнувся до нього. Тієї ж миті Ерагона охопила якась вогненна хвиля, що пробігла від долоні до плеча, обпаливши вени пекельним вогнем. Зойкнувши, парубок злетів на підлогу. Його вуха сповнились металевим дзвоном, крізь який пробивався розлючений крик. Кожна частина тіла аж палала від болю. Він хотів був звестися, та не зміг. Здавалося, минуло кілька годин, доки життя повернулося в його тіло. Не в силі подолати тремтіння, Ерагон змусив себе рвучко підвестися. Його рука заніміла, а пальці наче розбив параліч. Він розгублено помітив, як шкіра на долоні почала свербіти й на ній з’явилася овальна пляма. До того ж, вона пекла, наче укус павука. Юнакове серце скажено закалатало.
Ерагон закліпав очима, нічого не розуміючи. Щось ледь чутно торкнулося його єства, так, як палець торкається шкіри. Наступної миті він знову відчув те саме, але цього разу вже сильніше, і юнакові здалося, ніби незнана істота зацікавлено тягнеться до нього своїм щупальцем. Невидима завіса, що вкривала його думки, раптом упала, і він міг вийти за межі земного розуму. Раптом юнак злякався, що може покинути власне тіло й більше ніколи в нього не повернутися, ставши ефірним духом. Пересиливши себе, він спробував усе це припинити. Нове незвичне відчуття зникло, так, наче він заплющив очі. Юнак з підозрою глянув на вкляклого дракончика.
Раптом створіння торкнулося шорсткою лапкою його боку, і парубок відсахнувся. Та цього разу болю не було. Спантеличений Ерагон погладив дракона по голівці, відчувши приємний лоскіт. Істота притулилася до нього, по-котячому вигнувши спину, і юнак торкнувся тонких перетинок її крилець. Вони нагадували старий пергамент: теплі, оксамитові, трохи вологі. Крила пульсували сотнею тонесеньких вен.
Несподівано щупальце знову поворухнулося, але цього разу було зрозуміло, що ним керує не колишня цікавість, а голод істотки. Зітхнувши, Ерагон підвівся. Дракончик небезпечний, це зрозуміло. Але, зіщулившись на ліжку, він виглядав таким беззахисним, що парубок не наважувався його прогнати. Дракончик озвався гугнявим скимлінням. Ерагон швидко погладив його, аби заспокоїти. «Гаразд, подумаємо про це пізніше», — вирішив він і вийшов з кімнати, щільно причинивши за собою двері.
Коли юнак повернувся з двома шматками в’яленого м’яса, то
