Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін
Доки мандрівники гостювали у Брі, його спокій не порушили ні денні біди, ні нічні звуки, але одного ранку вони прокинулися дуже рано, бо погода все ще була дощова, подорожні хотіли встигнути дістатися до Ширу ще до настання ночі, а їхати треба було довго. Тож усі брійці висипали на вулицю, щоби провести прибульців у дорогу, й усі мали кращий гумор, аніж упродовж цілого минулого року. Той, хто ще не бачив чужинців і їхнього вигляду, тепер із подивом витріщався на них: на Ґандальфа, який мав білу бороду та неначе випромінював світло, а його синя мантія нагадувала хмарину, що затуляла сонце; і на чотирьох гобітів, схожих на мандрівних лицарів із майже забутих легенд. Навіть ті, хто сміявся з балачок про Короля, почали припускати, що в тих теревенях, напевно, є якесь зерно правди.
— Ну, щасти вам у дорозі та щасливого повернення додому! — побажав пан Кремена. — Треба було вас раніше попередити, що й у Ширі не все гаразд, якщо вірити чуткам. Веселого від’їзду, як-то кажуть. Але одне зачіпає інше, а голова в мене забита власними клопотами. І, даруйте мою сміливість, подорожі вас змінили: тепер, судячи з вашого вигляду, ви можете впоратися навіть із небуденними проблемами. Не сумніваюся: невдовзі ви все впорядкуєте. Щасти вам! Що частіше ви сюди повертатиметеся, то ліпше: мені буде приємно!
Мандрівники попрощались і рушили через Західну Браму в напрямку Ширу. З ними був поні Біл, який, як і раніше, віз чималий вантаж, але, трюхикаючи біля Сема, здавався цілком задоволеним.
— Цікаво, на що нам натякав старий Ячмінь? — озвався Фродо.
— Про дещо я здогадуюся, — похмуро відказав Сем. — Я бачив це в Дзеркалі: зрубані дерева й усе таке; мій старий, котрого вигнали з Узвозу. Треба було якнайхутчіше їхати додому.
— Та й у Південній Чверті теж, очевидно, щось не гаразд, — додав Мері. — Надто вже всім бракує люлькового зілля.
— Хоч би що там трапилося, — втрутився Піпін, — але все це зійдеться на Лото, можете бути певні.
— Багато що, проте не все, — зазначив Ґандальф. — Ви забули про Сарумана. Він зацікавився Широм раніше, ніж Мордорський Володар.
— Але ж у нас є ти, — сказав Мері, — тож незабаром усе владнається.
— У вас поки що є я, — відказав Ґандальф, — але невдовзі вже не буде. Я не їду до Ширу. Ви мусите самі впоратися з тутешніми клопотами — для цього вас тренували. Невже ви не збагнули? Мій час добігає кінця: розставляти все на свої місця чи допомагати це робити різним народам — то вже не моє завдання. А щодо вас, любі друзі, то допомога вам і не знадобиться. Ви вже виросли. Виросли дуже високими: ви тепер серед великих, і я вже не потерпаю за жодного з вас... Аби ви знали: незабаром я зверну вбік. Матиму довгу розмову з Бомбадилом — таку, якої в мене не було за увесь мій вік. Він є збирачем моху, а я був перекотикаменем, приреченим катулятися туди й сюди. Та пора моїх блукань завершується, і тепер ми мусимо багато сказати один одному.
Невдовзі мандрівники дісталися до того місця на Східній Дорозі, де вони колись попрощалися з Бомбадилом, тож тепер сподівались і майже очікували побачити, що він стоїть там, аби привітати їх на шляху додому. Проте Тома ніде не було видно, Курганні Пагорби на півдні огортав густий туман, а далекий Праліс заступила непроглядна пелена.
Подорожні зупинились, і Фродо з надією подивився на південь.
— От би ще раз зустрітися з тим старим, — сказав він. — Як йому ведеться, хотів би я знати?
— Добре, як і завжди, можеш бути певен, — відповів Ґандальф. — Його, припускаю, нічого не тривожить і мало цікавить із того, що ми зробили чи побачили, крім хіба що візиту до ентів. Можливо, згодом ви матимете час прийти і побачитися з ним. Але якби я був на вашому місці, то притьмом помчав би додому, бо інакше ви не дістанетеся до Мосту на Брендівинній, доки там зачинять брами.
— Але ж там немає ніяких брам, — озвався Мері. — Принаймні немає на Дорозі, й тобі це добре відомо.
— Не було ніяких брам, ти хотів сказати, — заперечив Ґандальф. — Тепер, гадаю, ти їх там побачиш. Та й біля Брами Цапокраю тебе може спіткати більший клопіт, аніж ти припускаєш. Але ви впораєтеся з усім. Прощавайте, любі мої! Не востаннє — наразі ще ні. Прощавайте!
В ту мить Тіньогрив, могутній кінь, на чарівникове веління, зійшов із Дороги і перестрибнув через зелений насип, що тягнувся обіч неї в цій місцині, а тоді Ґандальф гукнув йому — й кінь помчав, летячи до Курганних Пагорбів, немовби північний вітер.
— Ну, ось ми, четверо друзів, котрі разом вирушали в мандри, — сказав Мері. — Усі інші один по одному залишилися позаду. Це майже нагадує сон, який потроху відходить.
— Не для мене, — відказав Фродо. — Я радше почуваюся так, наче сон знову надходить.
Розділ 8
Звільнення Ширу
же настала ніч, коли мокрі й утомлені мандрівники нарешті дісталися до Брендівинної, а там виявили, що шлях перекрито. По обидва кінці Мосту стояли великі гостроверхі брами, а на протилежному боці річки видно було новозбудовані споруди: триповерхові, з вузькими прямими вікнами, голі й тьмяно освітлені — надто понурі та надто неширські.Гобіти постукали в зовнішню браму і погукали, проте відповіді спершу не було, а потім, на їхній подив, хтось засурмив у ріжок — і світло у вікнах згасло. Й темряву пронизав голос:
— Хто там? Забирайтеся! Чи вам повилазило? Є ж табличка: «Від заходу до сходу сонця вхід заборонено»?
— Не повилазило, просто довкола темно, — і собі крикнув Сем. — А якщо гобітам з Ширу доведеться стирчати надворі мокрими в таку ніч, як ця, то я зірву твою табличку, щойно її знайду.
Після цього гримнуло вікно і з будинку ліворуч висипав натовп гобітів із ліхтарями. Вони відчинили дальню браму, і дехто з
