Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Читаємо онлайн Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон
легко впізнавано, але страшенно непримітно.

— Твого батька, Адоліне, підданці люблять, — сказала Джанала, — але його вимоги й справді починають набридати.

— Повір, я знаю. Проте мені не вдасться змусити його передумати.

Як би це пояснити? Попри шість років війни, Далінарова рішучість у дотриманні Кодексу анітрохи не ослабла. Якщо вже на те пішло, то вона, навпаки, зросла.

Тепер Адолін хоча б трохи розумів чому. Таким було останнє прохання Далінарового любого брата: «дотримуйся Кодексу». Щоправда, воно було висловлене у прив’язці до одного-єдиного конкретного випадку, але його батько славився вмінням доводити все до абсурду.

Адоліну лише хотілося, щоби той не висував такої ж вимоги і до всіх інших. Кожне окремо взяте положення Кодексу спричиняло тільки дрібні незручності — на людях завжди з’являтися в мундирі, не бувати п’яним, уникати дуелей. Однак у сукупності вони ставали справжнім тягарем.

Його відповідь Джаналі перервали звуки сурми, що рознеслися табором. Адолін збадьорився та повернувся обличчям на схід, вдивляючись у бік Розколотих рівнин. Він порахував наступну серію сигналів. На плато один-сорок сім розвідники помітили кокон. Це було в межах досяжності!

Юнак затамував подих в очікуванні того, чи не заспіває сурма втретє, скликаючи Далінарове військо до бою. Це могло статися лише за наказом його батька.

Якась частина його єства знала, що третя партія сигналів не прозвучить. Один-сорок сім — це досить близько до табору Садеаса, і цей великий князь неодмінно спробує сам здобути яхонтосерце.

«Давай, батьку, — подумав Адолін. — Ми можемо з ним потягатися!»

Сурма мовчала.

Адолін глянув на Джаналу. Вона обрала своїм Покликанням музику й практично не звертала уваги на війну, хоча її батько був одним із кавалерійських офіцерів Далінара. З виразу її обличчя Адолін збагнув, що навіть вона розуміла, що означає відсутність третьої сурми.

Далінар Холін укотре вирішив не брати участі в битві.

— Ходімо, — сказав Адолін, повертаючись і крокуючи в іншому напрямку та ледве не тягнучи Джаналу під руку. — Є ще одна річ, яку мені кортить з’ясувати.

* * *

Далінар стояв, склавши руки за спиною, і прочісував поглядом Розколоті рівнини. Він був на одній з нижніх терас із зовнішньої сторони Елгокарового палацу, побудованого на височині, — король проживав не в одному з десяти військових таборів, а в невеличкій обгородженій резиденції, що простяглася вздовж схилу пагорка неподалік. Звуки сурми якраз перервали Далінарів підйом до неї.

Він простояв досить довго, щоби побачити, як усередині табору Садеаса його армія збиралася виступати. Далінар міг би послати гінця, щоби той приготував людей до бою. І вже зовсім було зібрався це зробити.

— Ваша Ясновельможносте? — долинув збоку голос. — Бажаєте продовжити?

«Захищай його по-своєму, Садеасе, — подумав Далінар, — а я захищатиму по-своєму».

— Так, Тешав, — сказав він, обертаючись і продовжуючи підйом горбастим схилом.

Тешав приєдналася до нього. Її чорне волосся алетійки з білявими пасмами було зібране у високу зачіску із химерного плетива кіс. А у фіолетових очах, як і на всьому змарнілому обличчі загалом, застиг неспокій. Для неї це було нормально: здавалось, вона завжди знаходила, через що хвилюватися.

Тешав та її секретарка були дружинами його офіцерів. Далінар довіряв їм. Зазвичай. Нелегко було довіряти комусь цілковито. «Припини, — подумав він, — ти стаєш таким самим параноїком, як і король».

Так чи інак, а він дуже зрадіє поверненню Джасни. Якщо та колись збереться повернутися. Дехто зі старших офіцерів натякав, що йому варто було б одружитися вдруге — хоч би для того, щоб завести собі основну діловодку. Вони гадали, ніби він не дослухається до їхніх порад, бо все ще кохає першу дружину, — не знали, що та просто зникла, щезла з його спогадів, перетворившись на оповиту туманом прогалину в пам’яті. Хоча в чомусь його офіцери мали рацію. Він не поспішав одружитися вдруге, бо йому була ненависна сама думка про те, щоб замінити її іншою. У нього забрали все, пов’язане з дружиною. Залишилася тільки діра, і заповнити її заради того, щоб отримати особисту секретарку, здавалося виявом бездушності.

Далінар продовжував свій шлях. Окрім двох жінок, його супроводжували Ренарін і три Кобальтові гвардійці. На останніх були формені головні убори з темно-синього фетру, такого ж кольору штани та ще плащі, накинуті поверх сріблястих нагрудників. Вони були світлоокими невисокого рангу, які мали право носити мечі для ближнього бою.

— Отож, Ваша Ясновельможносте, — промовила Тешав. — Ясновельможний Адолін велів мені доповісти про те, як просувається розслідування у справі сідельної попруги. Наразі він саме консультується з лимарями, але поки що відрапортувати практично нічого. Свідків того, щоби хтось здійснював підозрілі маніпуляції з сідлом Його Величності, виявити не вдалося. Наші інформатори повідомляють, що ніхто з інших таборів не нахвалявся та жоден із членів нашого табору не отримував підозрілих значних грошових сум — принаймні наскільки ми змогли з’ясувати.

— А що з конюхами?

— Кажуть, що перевіряли сідло, — відповіла жінка, — але під тиском зізнаються, що не можуть достеменно пригадати, чи перевіряли попругу, — вона похитала головою. — Нести на собі Сколкозбройного — це неабияке навантаження, хоч на коня, хоч на сідло. Якби лишень можна було якимось чином приручити більше ришадіумів…

— Як на мене, легше приручити великобурі, Ваша Світлосте. Що ж, гадаю, це добрі новини. Буде краще для нас усіх, якщо вся ця історія з попругою виявиться пшиком. Але тепер з’явилося ще дещо, і я хотів би, щоби ви цим зайнялися.

— Рада служити Вашій Ясновельможності.

— Останнім часом великий князь Аладар став заводити річ, що хоче ненадовго отримати звільнення та з’їздити на побувку в Алеткар. Я хочу знати, наскільки серйозні його балачки.

— Слухаю, Ваша Ясновельможносте, — кивнула Тешав. — А хіба це може створити проблему?

— Чесно кажучи, не знаю.

Він не довіряв великим князям, однак доки всі вони були тут, за ними хоча б можна було наглядати. Якщо ж один із них повертався до Алеткару, то міг там безперешкодно плести інтриги. З другого боку, навіть короткі наїзди могли допомогти стабілізувати ситуацію на батьківщині.

Що було важливіше? Стабільність чи можливість контролювати інших? «Кров моїх пращурів, — подумав він, — ну не створений я для всього цього інтриганства й політиканства. Я народився, щоб орудувати мечем і вибивати з сідла ворогів».

У будь-якому разі він зробить те, що має бути зроблено.

— Тешав, ви, здається, сказали, що маєте інформацію про рахунки короля?

— Саме

Відгуки про книгу Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: