Первісна. У вирі пророцтв - Олег Євгенович Авраменко
Підлеглі Монроя аб Кодвала, секретаря Священної Канцелярії з питань чистоти віровчення, продовжували таємні співбесіди з кількома королівськими слугами, які виявилися вразливими для тиску через дрібні грішки членів своїх родин. Ґарван аб Малах пильно за цим стежив і тримав ситуацію під контролем.
Учора на чергових пленарних зборах Поборча Рада відхилила королівський закон про підвищення платні офіцерам та старшинам Збройних Сил. Імар передбачав, що так станеться, оскільки пропонував вишукати необхідні для цього кошти за рахунок скорочення видатків на утримання реґіональних Палаців Святої Віри. Поборники чудово розуміли, що таке рішення здійме хвилю незадоволення серед військових, проте не могли пристати на королівську пропозицію, позаяк знали, що Імар наказав своїм міністрам підготувати ще кілька законів, покликаних обмежити фінансування Конґреґації.
Що ж до столичних чуток про їхнє повстання — або, як його називали, „архарський бунт“, — то все залишалося без змін. І ханґованська шляхта, і прості городяни не надавали йому значення, бо були переконані, що поборники швидко впораються з бунтівниками. Присутність серед повстанців чаклуна майже нікого не турбувала — більшість людей щиро вірили, що молитви праведників зупинять будь-які чари.
— Ну, нехай тільки спробують піти проти нас із молитвами, — сказав Йорверт, вислухавши майстра Шовара. — Ми їм таке криваве причастя влаштуємо… А от із Лаврайном треба щось робити. Він явно зазіхає на престол.
Шовар аб Родрі ствердно кивнув:
— Так, лорд Лаврайн може стати небезпечним. Але вбивати його не годиться. Государ Імар цього не схвалить, а до того ж дві смерті поспіль — батька й сина — непевно викличуть підозри. Це для нас зовсім небажано.
— Його можна скомпрометувати, — запропонував Йорверт. — Підкинути йому кілька єретичних книжок або якихось предметів маґічного походження і надіслати до Священної Канцелярії анонімний донос.
— Леді Елвен розглядає такий варіант. Тільки тут треба діяти обережно, його величність рішуче заперечує проти будь-яких заходів, що можуть призвести до засудження лорда Лаврайна. Принца мають запідозрити лише в таємному вільнодумстві, не більше. Цього буде досить, щоб поборники перестали йому вірити.
Йорверт мовчки знизав плечима — мовляв, робіть, як хочете. Він не розумів Імарової поблажливості до людей, які за найменшої можливості радісінько перерізали б йому горлянку. Лаврайна легко можна вбити — і обставити все так, що ні на короля, ні на його оточення не впаде й тіні підозри. Натомість підозрюватимуть верховного поборника, якого буцімто налякали спроби молодого принца очолити радикальне уґруповання в Поборчій Раді. А згодом убити й самого Айвара аб Фердоха — і видати це за результат внутрішньої боротьби у верхівці Конґреґації. Далі орґанізувати цілу низку вбивств серед претендентів на крісло верховного поборника та їхніх найближчих соратників і цим спровокувати справжню міжусобицю, яка істотно ослабить Конґреґацію, а може, й призведе до її розколу…
Елвен довгенько спілкувалася з Ківаном, і Йорверт уже почав був непокоїтися, коли врешті відчув, як за стіною завирувала темна енерґія. Її рівень досяг критичної межі, а потім почав швидко, але рівномірно спадати. Це свідчило про те, що хлопець прийняв нову силу спокійно, впевнено, без найменших вагань.
Після цього минуло ще хвилин десять, і лише тоді Елвен повернулася до кімнати, тримаючи під руку Ківана, чиї очі аж сяяли від захвату. Йорверт добре пам’ятав той день, коли сам опанував темну енерґію. Тоді він теж почував надзвичайне піднесення, проте водночас був пригнічений і розгублений, його долав страх, поймав сором, гризли сумніви. Зате світлу Ківанову радість ніщо не затьмарювало — бо він не став рабом Китрайла, грішного янгола, проклятого Дивом та людьми, а здобувся честі служити найчарівнішій дівчині в світі…
— Лорд Ківан склав мені присягу, — повідомила Елвен уже й так очевидний факт. — Тепер нас стало… — коротка, ледь відчутна запинка, швидкий погляд на Йорверта, — …п’ятеро. Майстре Шоваре, ви найкращий з усіх учителів. Будь ласка, проведіть для нашого нового товариша вступний урок. Покажіть, як переходити до Тиндаяру й орієнтуватись у ньому.
— З великим задоволенням, пані, — вклонився їй Шовар аб Родрі й підійшов до хлопця. — Зараз, лорде Ківане, просто стежте за моїми діями. Коли опинимось у Тиндаярі, захищатися вам не потрібно, бо ви вже володієте темною енерґією. Все буде гаразд. Зрозуміли?
— Так, майстре.
— Тоді розпочнемо.
Майстер Шовар поклав руку на Ківанове плече, і обоє поринули в підземний світ, залишивши Елвен і Йорверта вдвох.
— На жаль, у майстра Шовара немає можливості систематично навчати Ківана, — сказала Елвен. — Тут основне навантаження ляже на вас. Проте в цьому я бачу й позитивний момент: вам не доведеться ховатися, більшість занять можна проводити на очах у повстанців, просто при цьому не згадувати вголос ні про Тиндаяр, ні про темну енерґію. Ківан хлопець розсудливий, він усе розуміє. На початку нашої розмови я боялася, що мені важко буде пояснити йому різницю між прийняттям темної енерґії з моїх рук та служінням Ан Нувінові, але він швидко все схопив. Мої слова впали на вже підготовлений вам ґрунт. Хоч ви й не були зобов’язані цього робити.
— Я лише сказав те, що його втішило. І язик мені не відсох.
— А ще, — вела далі Елвен, — Ківан мені чесно зізнався, що міг і скоритись Китрайлові. У якийсь момент він майже змирився з тим, що всі чаклуни — пекельні вилупки. Невже ви цього не помітили? — Вона похитала головою. — Ні, не вірю. То чому ж не скористалися такою нагодою?
— Просто не захотів. Може… може, мені стало шкода хлопця.
Елвен допитливо зазирнула йому в очі.
— Шкода, кажете? Як же так? Хіба ви не вважаєте, що служити вашому Володареві — найбільше щастя?
Йорверт відвів погляд і важко зітхнув.
— Я… я вже не певен цього, пані. Я геть заплутався і тепер не знаю…
Він замовк, нараз збагнувши, що це неправда. Він знав, чого хоче. Знав з тієї самої миті, як довідався, що Елвен опанувала темну енерґію і не схилилася перед Китрайлом. Знав — але боявся сказати вголос. І навіть думав про це з великою осторогою…
