Сивий Капiтан - Володимир Миколайович Владко

Голос Сивого Капiтана замовк. Люди у дворi завмерли - кожен там, де опинився цiєї митi. I тiльки сотнi зляканих очей вп'ялися в нерухомi обриси "Люцифера": що хоче зробити Сивий Капiтан?

У боковiй стiнцi "Люцифера" безшумно вiдчинилися дверi. Водночас з них прямо на ешафот упали сходи.

По них легко збiгло вниз двоє людей у синiх комбiнезонах. Один з них вмить опинився бiля плахи, де стояв приголомшений усiм, що вiдбувалося навколо нього, Педро Дорiлья, i голосно гукнув:

- Педро! Давнiй мiй друже!

Дорiлья здригнувся. Цей голос... знайомий голос Валенто Клаудо!.. I це ж вiн сам... Нi, то було вже занадто, все навколо стрибало i змiшувалося, виростало i зменшувалося, мов у якомусь калейдоскопi, у чудернацькому фантастичному фiльмi, де не можна було збагнути, що до чого i звiдки береться. Нерви Педро Дорiльї не витримали, вiн похитнувся, як людина, що втрачає рiвновагу, i поточився, майже втрачаючи свiдомiсть.

Але його пiдхопили мiцнi дружнi руки. I ось Педро Дорiлья уже обiймав свого приятеля i нескладно, хвилюючись, вiдчуваючи, як зволожуються його очi, говорив:

- Валенто, менi здається... здається, що все це тiльки дивний сон... звiдки?.. Звiдки ти з'явився?.. так несподiвано, адже це був уже кiнець... i я думав... гадав, що... ну, iще хвилина... Валенто, друже!

Пiдтримуючи Дорiлью, Валенто Клаудо iшов з ним до "Люцифера", до сходiв. Мiцний, мужнiй Педро, який ще кiлька хвилин тому кидав смiливий виклик катам i, гордовито випроставшись, презирливо дивився на них з ешафота, такий незламний i твердий,- тепер наче втратив усю свою силу, важко переступав з ноги на ногу, мов хворий. Мабуть, усю свою силу, всю витримку вклав вiн тодi в тi хвилини, коли наближався неминучий кiнець, щоб вистояти, не здатися. I тепер дiяла бурхлива реакцiя, слабiсть, яка прийшла на змiну нервовому напруженню.

- Менi аж соромно, Валенто, - кволо говорив вiн, - я раптом став такий слабий... але я досi тримався добре, Валенто, запевняю тебе! А от зараз... ти ж наче з неба впав...

- А хiба ж не з неба? - весело вiдгукнувся Валенто Клаудо. - Звiсно, з самiсiнького неба, Педро. I з подарунком для тебе, друже. Та ще з яким! О, цей подарунок чекає на тебе там, всерединi,- вказав вiн рукою на "Люцифер". - Тримайся, друже! Адже ти не хочеш, щоб твоя донька побачила тебе слабим, га?

- Марта! - вигукнув радiсно Педро Дорiлья. - Марта!

Вiн вiдчув, як знов прилили сили в його руки, як змiцнiли враз ноги - i все тiло, щойно слабке й кволе, налилося новою енергiєю, що прилинула невiдомо звiдки. Вiн вирвався з рук Валенто Клаудо, бо хiба ж потрiбна була йому зараз чиясь допомога, коли поблизу чекала на нього зустрiч з любою донькою? - i, стрибаючи враз через кiлька схiдцiв, як нестримний у своєму запалi юнак, вбiг у дверi "Люцифера".

- Марто! Донечко! Марто! - гукав Педро Дорiлья.

Звiдкись зсередини до нього долинув дзвiнкий i схвильований дiвочий голос:

- Тату! Нарештi!

А люди в синiх комбiнезонах уже також зникали слiдом за Педро Дорiльєю в розчинених дверях величезної машини, загадкового "Люцифера", який усе ще нерухомим громаддям висiв у повiтрi, не торкаючись грунту, наче вiн не бажав забруднитися об цю гидку, споганену фалангiстами, жандармами i полiцейськими землю...

Мовчки, затамувавши подих, притискуючись один до одного, боячись поворухнутися, стежили за всiм цим чиновники i жандарми знизу. Можливо, все це ще обiйдеться, можливо, й справдi жахливий Сивий Капiтан цього разу не вживе своєї смертоносної зброї, вони вцiлiють, врятуються з кам'яної мишоловки?..

Мiгель Хуанес стояв разом з iншими, поряд з Карло Кабанеросом, який важко, уривчасто дихав. Раз чи два начальник полiцiї немовби тихо щось шепотiв Хуанесовi, але той нiчого не чув. З того часу, як панiку натовпу змiнила паралiзована нерухомiсть, Мiгель Хуанес вiдчув, що до нього повертається свiдомiсть, повертається можливiсть думати, мiркувати. Нiбито Сивий Капiтан, справдi, з невiдомих причин вирiшив помилувати тих, хто був присутнiм у тюремному дворi. Чи то на нього так вплинув успiх його появи тут, чи щось ще, хтозна. Ясно, що вiн не знав про влаштовану йому в Кодуранцi пастку, iнакше вiн обов'язково помстився б. А втiм, якщо Ернан Рамiро не знав про пастку, чому тодi вiн не з'явився ранiше, чому вiн обрав цього разу такий спосiб - впасти прямо з неба? Хтозна... Але вiн таки з'явився, прилетiв сюди... i тим самим уникнув небезпеки вiд усiх тих гармат i засiдок, що були приготованi навколо Сан-Сальвадора. Йому весь час щастить! Прилетiв, прилетiв, як на крилах...

Тiльки цього й бракувало! Нанiвець звелися всi хитромудрi приготування... проте, хто ж мiг припустити таку можливiсть, хто передбачив би, що машина Сивого Капiтана здатна ще й лiтати в повiтрi?..

Так само, як вiн прямовисно спускався, так само "Люцифер", мабуть, i знiметься в чисте небо. Як? А чорти його знають як! I нiщо його не спинить, як не спинило й тодi, коли вiн летiв сюди. Тому й спостережнi пости нiчого не сповiстили. Зрозумiло, адже вони стежили за шляхами, за вулицями Кодуранци, за тим, що вiдбувалося на земнiй поверхнi, а не на небi. Коли хтось i бачив "Люцифера" у польотi, то, напевно, i на думку йому не могло спасти, що летить дивна машина Сивого Капiтана, а не якийсь звичайний лiтак чи дирижабль, нарештi. Е, та що там тепер думати про це! Все одно справи вже не полагодиш, принаймнi за цих обставин.

I ще одна думка прорiзала мозок Мiгеля Хуанеса: ось де ховалася загадка таємничого листа, який тодi так несподiвано з'явився, наче з повiтря, у кабiнетi начальника полiцiї! Так, так, тепер можна, все пов'язати! I коли б вiн сам, уславлений детектив Мiгель Хуанес, краще помiркував, вiн би додумався до всього ще тодi. Справдi: вiн чув за вiкном те дивне шипiння, але не зв'язав його з таким самим шипiнням, яке вразило його вперше, в лiсi Фонтiверос, коли вiн наближався до "Люцифера" на лiсовiй галявинi. Але ж це своєрiдне шипiння, мовби з парового казана, де трiснула якась труба, свiдчило про дiю механiзмiв, двигунiв "Люцифера". Отож i тодi, коли з'явився таємничий