Сивий Капiтан - Володимир Миколайович Владко
Пролунав стогiн. Хосе Френко лежав на землi з розбитою головою: великий шматок одiрваної вибухом оболонки машини наздогнав його i врiзався в череп.
Iншi шматки летiли в рiзнi боки. Хтось бiля Мiгеля Хуанеса упав, лементуючи:
- Вбили! Вбили!
Може, то був Карло Кабанерос? Хуанес не знав цього, оглядатися не було часу.
Мiгель Хуанес бачив, як велетенський корпус "Люцифера" рiзко струсонувся, мов хтось раптом пiдштовхнув його знизу. На блискучiй поверхнi мiж переднiми колесами з'явився великий темний отвiр, з країв якого звисали подертi шматки оболонки. Звiдти виринула хмарка сiрого диму, виблиснули яскравi блакитнi iскри, наче при короткому замиканнi проводiв.
"Люцифер" спинився. Передня його частина опустилася нижче задньої, мов поранена, безсила. Гучне шипiння ще посилилося. "Люцифер" здригався, тремтiв. З темного отвору мiж колесами виринали одна за одною димовi хмарки, прорiзуванi iскрами. Потiм цi окремi iскри злилися в блакитне полум'я, слiпуче й жарке, що вибивалося з отвору.
Раптом "Люцифер" рвучко пiднявся вгору, нiби стрибнув одразу на кiлька метрiв. I знов спинився. Чи вiн втратив керування, став безпорадним?..
Нi, "Люцифер" почав знов повiльно пiдiйматися. I водночас вiн потроху повертався, скеровуючи нiс у бiк охопленого новою панiкою людського натовпу в тюремному дворi. Щоправда, то були не такi впевненi, чiткi рухи, як ранiше, корпус машини все ще здригався, йому було немовби важко, як пораненiй людинi. Але "Люцифер", усiм корпусом наполегливо повертався так, щоб передня частина його дивилася прямо на юрбу в дворi.
I тодi залунав гучний голос Сивого Капiтана. Вiн також був зовсiм не такий, як перед тим. Нестримне роздратування, гнiв i лють бринiли в погрозливому голосi.
- Ви насмiлилися пошкодити мiй "Люцифер"? Незважаючи на мої попередження? Гаразд! Ви накликали на себе смерть. Готуйтеся її зустрiти!
Роздiл двадцять перший
1. МИ ЛЕТИМО, МАРТО!
Все, що вiдбувалося цiєї бурхливої, сповненої неймовiрних подiй ночi, як i наступного свiтанку, важко було звести докупи, уявити собi як щось реальне. Наче тривав якийсь довгий складний сон, у якому напливали химернi видiння, несподiванi й вражаючi. Кожне з них було незаперечним фактом, бодай той факт i викликав граничний подив, приголомшував. Але разом усього цього було надто багато, - немов час украй ущiльнився, i через те одна нiч вмiстила в собi стiльки подiй, що свiдомiсть вiдмовлялася сприйняти їх як реальнiсть
Олесь, правду кажучи, i не намагався тодi розмислювати над тим, що дiялося навколо нього i з ним самим. Не тiльки тому, що на не в нього не лишалося часу, а й тому, що кожного разу та чи iнша подiя наче втягувала його в себе, робила безпосереднiм учасником, вражала, пригнiчувала або навпаки, захоплювала
Схвильована розповiдь Марти про нiчну зустрiч Сивого Капiтана i Фредо Вiкторе, яка остаточно з'ясувала погордливу й самонадiяну позицiю Ернана Рамiро, що вiдмовився вiд будь-якої спiлки з патрiотами-республiканцями i вирiшив дiяти самостiйно; рiшуче й жорстоко...
Наказ Капiтана про усунення Олеся й Марти з "Люцифера", хоч нiбито й тимчасово... це говорило про те, що Ернан Рамiро добре усвiдомлював собi ту небезпеку, на яку вiн наражав i себе, i своїх помiчникiв, виходячи на одчайдушний бiй з фалангiстами. Вiн не хотiв рискувати життям юнака i дiвчини, непричетних до його задумiв i дiй, це так. Але це ж саме свiдчило й про те, що Рамiро був внутрiшньо не такий впевнений у своїй нездоланностi, як показував у своїх промовах...
Гнiтюча подорож з Валенто Клаудо до самотньої ферми Кристобаля Гомеца, де вони з Мартою мусили лишитися, i несподiвана, вражаюча змiна у вiдношеннi цього чоловiка до свого давнього друга Валенто... Як вплинуло це на Валенто Клаудо, що, напевно, з тяжким внутрiшнiм болем вiдчув, як починають вiдвертатися вiд нього тi, кого вiн любив i поважав, з ким був зв'язаний дружбою цiле життя!
Жахлива об'ява полiцiї про страту Педро Дорiльї, яку Валенто читав уголос при мiсячному свiтлi, про страту, що мала вiдбутися наступного ранку, ридання Марти... i раптове рiшення Валенто Клаудо негайно повертатися, бiгти до "Люцифера", щоб розповiсти про це Капiтановi, його впевненiсть у тому, що ще можна встигнути врятувати Педро Дорiлью, хоч це й звучало неправдоподiбно, просто неймовiрно.
Повернення на "Люцифер", коротка доповiдь Валенто Клаудо похмурому Капiтановi, яку вiн робив, задихаючись пiсля нестримного, вiдчайдушного бiгу кам'янистими стежками, ледве освiтленими останнiм промiнням призахiдного мiсяця... Суворий i рiшучим вираз обличчя Капiтана, коли вiн мовчки слухав Валенто Клаудо, не зводячи з нього пильного погляду примружених сiрих очей, i коротка, владна команда Ернана Рамiро, його рiшення, якого так напружено чекала Марта, чекала з гарячими сльозами на очах...
А тодi... Тодi сталося неймовiрне!
"Люцифер" вирушив, але зовсiм не так, як звичайно, м'яко i майже непомiтно. Нi, цього разу пiдлога затремтiла значно дужче, весь корпус машини наче напружився в зусиллi. "Люцифер" гойднувся. Олесь вiдчув, немов його тiло враз стало важчим. Ще гойдання, i дивне враження, як то буває в лiфтi, який стрiмко починає пiдiйматися вгору, дедалi прискорюючи швидкiсть.
Вiдчутна вiбрацiя пiдлоги тривала. Проте дрiбно й напружено тремтiла не лише пiдлога, а й весь величезний корпус "Люцифера", нiби вiн iз зусиллям долав якийсь опiр. Такого Олесь ще нiколи не вiдчував навiть i тодi, коли "Люцифер", збираючи всi рештки своєї механiчної сили, плив пiдземним каналом. Може, то Капiтан вирiшив одразу набрати якнайбiльшу швидкiсть, адже в нього дуже мало часу, i тому включив механiзми на повну потужнiсть?
Олесь пiдiйшов до iлюмiнатора, зазирнув у нього i скрикнув вiд здивування, схопившись руками за його краї.
- Що з тобою, Алексо? - злякалася Марта, яка, мабуть, не помiчала нiчого з тих явищ, якi привернули увагу Олеся. Адже нею володiла зараз одна думка, одна турбота: про долю її батька, над яким нависла страшна загроза смертi. Вона сподiвалася ще, вона гаряче хотiла вiрити, що Капiтан здiйснить свою обiцянку, врятує батька, але як, яким чином вiн зможе зробити це? Залишалося так мало часу... Як дiстатися до нього, як зламати опiр охорони, хоч би Капiтан i дуже хотiв зробити це?..
- Що сталося, Алексо? - повторила вона занепокоєно. - Щось не так, якась затримка? - Цього дiвчина боялася бiльше за все.
- Iди сюди. Поглянь сама! - коротко вiдiзвався Олесь, не обертаючись. Вiн не мiг вiдiрватися од видовища,
