Капітула Дюни - Френк Херберт
Одраде бачила збентеження на обличчях Сестер. «Що це я напустила на нас?»
— Ми спроможні не випустити жодну живу істоту з цього корабля, — сказала вона. — Хай ти швидкий, але сумніваюся, що ти швидший за вогонь, який поглинув би тебе, якби ти спробував вийти без нашого дозволу.
— Я вийду звідси в слушний час і за вашим дозволом. Скільки у вас спеціальних військ Бурзмалі?
— Близько двох мільйонів, — вирвалося в неї.
— Так багато!
— У нього було більш як удвічі більше на Лампадасі, коли їх знищили Всечесні Матрони.
— Нам доведеться бути хитрішими за сердегу Бурзмалі. Чи не залишили б ви нас удвох із Дунканом, щоб ми все обговорили? Для цього ви і тримаєте нас тут, чи не так? Через нашу спеціальність? — Усміхнувся, глянув угору, на комунікатори. — Я певен, що ви детально вивчите нашу дискусію, перш ніж дасте згоду.
Одраде та її Сестри обмінялися поглядами. У всіх на губах застигло те саме питання: «Що ще ми можемо зробити?»
Стоячи так, Одраде подивилася на Айдаго.
— Ось справжня робота для ментата-Правдомовця!
Коли жінки вийшли, Теґ забрався в одне з крісел і глянув у спорожнілу кімнату за оглядовою стіною. Усе відбувалосятак близько, він досі відчував, як калатає його серце від надмірного напруження.
— Показне видовище, — сказав він.
— Я бачив і кращі. — Украй сухо.
— Зараз я хотів би велику склянку марінету, та сумніваюся, чи цьому тілу таке під силу.
— Белл чекатиме Дар, коли та повернеться до Централі, — зауважив Айдаго.
— Хай би ту Белл поглинула пекельна прірва! Мусимо знешкодити Всечесних Матрон, перш ніж вони знайдуть нас.
— А наш башар уже має план.
— К бісу цей титул!
Вражений Айдаго різко вдихнув.
— Скажу тобі дещо, Дункане! — Інтенсивно. — Якось, прибувши на важливу зустріч з потенційними ворогами, я почув, як це оголосив ад’ютант. «Башар тут». Я, будь воно прокляте, ледь не перечепився об цю абстракцію.
— Ментатське розмивання.
— Звичайно, це воно. Та я знав, що титул відділяє мене від чогось такого, що я не смів утратити. Башар? Я був кимось більшим! Був Майлсом Теґом, це ім’я дали мені батьки.
— Ти був ланкою ланцюга імен!
— Напевне, і я усвідомив, що моє ім’я віддаляє мене від чогось первиннішого. Майлс Теґ? Ні, я був чимось глибиннішим. Я чув, як моя мати казала: «Ох, яке прекрасне дитя». Тож я мав інше ім’я: «Прекрасне Дитя».
— І ти пішов глибше? — Айдаго виявив, що його це схвилювало.
— Я потрапив у пастку. Ім’я веде до імені, що веде до імені, що веде до безіменності. Ввійшовши до того важливого приміщення, я був безіменним. Ти колись наражався на таке?
— Один раз. — Неохоче зізнання.
— Ми всі переживаємо таке принаймні раз. Але я там був. Мене поінформували. Я мав відомості про всіх за тим столом — обличчя, ім’я, титул і все минуле.
— А насправді тебе там не було.
— О, я бачив на їхніх обличчях чекання. Бачив, як вони мене оцінюють, міркують, непокояться. Але вони мене не знали!
— Це дало тобі відчуття великої сили?
— Точнісінько так, як нас попереджали в школі ментатів. Я спитав себе: «Це розум на своєму початку?» Не смійся. Це дражливе питання.
— То ти пішов глибше? — Захоплений Теґовими словами, Айдаго проігнорував застережні сіпання на краю своєї свідомості.
— О, так. І опинився в знаменитій Дзеркальній Залі, яку нам описували і радили тікати звідти.
— То ти пам’ятав, як звідти вийти і…
— Пам’ятав? Ти, вочевидь, був там. Невже пам’ять вивела тебе звідти?
— Допомогла вийти.
— Попри застереження, я забарився там, оглядаючи «самість моєї самості» та нескінченні перестановки. Відображення відображень, і так до нескінченності.
— Зачарування «ядром власного его». Бодай його, мало хто вибрався з таких глибин. Тобі пощастило.
— Я не певен, чи можна це назвати щастям. Знав, що мусить бути Перша Свідомість, пробудження…
— Яке відкриває, що воно не перше.
— Та я хотів знайти себе серед своїх коренів!
— А люди на тій зустрічі зауважили в тобі щось дивне?
— Пізніше я виявив, що сиджу з дерев’яним виразом, який приховував усю цю ментальну гімнастику.
— Ти нічого не казав?
— Я сидів дуб дубом. Це було витлумачено як «очікувана стриманість башара». Що значить репутація.
Айдаго почав було усміхатися і тут згадав про комунікатори. Відразу збагнув, як сторожові пси витлумачать такі одкровення. Дикий талант у небезпечного потомка Атрідів! Сестри знали про дзеркала. Кожен, хто втік звідти, неодмінно викликав підозру. Що ті дзеркала йому показали?
Наче почувши небезпечне питання, Теґ сказав:
— Мене піймали, і я знав, що можу побачити себе прикованим до ліжка овочем. Але геть цим не переймався. Дзеркала були всім, аж доки щось не випливло з води, і я побачив свою матір. Виглядала більш-менш так, як перед самою смертю.
Айдаго глибоко, з тремтінням зітхнув. Невже Теґ не розуміє, що комунікатори записують усе сказане?
— Сестри, либонь, уявляють собі, наче я ледь не потенційний Квізац Хадерах, — сказав Теґ. — Черговий Муад’Діб. Биче лайно! Як ти любиш казати, Дункане. Ніхто з нас не пішов би на такий ризик. Знаємо, що він створив, і ми не безумці!
Айдаго пересохло в горлі. Приймуть вони Теґові слова? Він казав правду, але…
— Узяла мене за руку, — промовив Теґ. — Я відчував її дотик! Вона вивела мене з тієї Зали. Я думав, що вона зі мною, аж тут отямився — і я сиджу за тим столом. Рука й досі поколювала від того дотику, але її не було. Я це знав. Просто зосередився і перейняв контроль. Сестринство могло там здобути значну перевагу, і я її здобув.
— Це було щось, прищеплене твоєю матір’ю…
— Ні! Я бачив її так само, як Превелебні Матері бачать Іншу Пам’ять. Це була її манера мовлення. «Чого, до всіх чортів, ти гаєш тут час, якщо
