Нові коментарі
У п'ятницю у 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Зустріч з тайфуном - Юрій Нікітін

Зустріч з тайфуном - Юрій Нікітін

Читаємо онлайн Зустріч з тайфуном - Юрій Нікітін
Що ж, з цим можна погодитись.

Але залишається основне: класична проблема повернення. Час плине по-різному на Землі і на кораблі; потрібно прийняти це або вступити в суперечку з теорією відносності. Машина не сперечалась. Тепер я розумію, що вона й не могла сперечатись, вона не була на це розрахована.

Ось відповідь, я переписав її з магнітофонної стрічки.

“Корабель: перебудова в польоті на підставі одержаної з Землі інформації. Мета — повернення корабля на Землю не застарілим. Екіпаж: постійний контакт з Землею, засвоєння з допомогою гіпнопедії якомога ширшої інформації про життя на Землі, оволодіння новими професіями. Спеціальні передачі, що готують до прийняття нової епохи”.

Антена пояснив цю ідею таким прикладом.

Припустимо, три каравели вирушають у кругосвітнє плавання, яке триватиме кілька років. Припустимо також, що на березі за цей час минуть століття. Каравели виходять в океан, і через місяць чи два моряки одержать з голубиною поштою креслення удосконаленого парусного оснащення. На ходу розпочинається виготовлення нових парусів. Ще через три місяці голубина пошта (на кінець подорожі її замінить радіо) приносить опис навігаційних приладів, винайдених після відплиття ескадри. З точки зору моряків час на березі плине швидко: все частіше й частіше надходять повідомлення про нові відкриття і винаходи. Причаливши до якого-небудь острова, мореплавці беруться за переобладнання кораблів. І ось уже нема каравели: від острова відчалюють два бриги. А вільні від вахти моряки вивчають схеми перших, ще незграбних парових двигунів, і боцмани порпаються в своєму господарстві, міркуючи, з чого можна буде зробити гребні колеса…

Щодо каравел цей уявний експеримент має вигляд дещо фантастичний. Інша справа — космічні кораблі, що підтримують зв’язок з Землею, з’єднані з нею інформаційним і енергетичним мостами. Хай навіть не пощастить здійснити повну перебудову. Хай до рідних берегів повернеться не атомохід, а каравела з паровим двигуном. Все одно люди, що зробили цей двигун, будуть ближчі до атомного віку, ніж до епохи, в яку вони починали плавання.

Я гадаю, коефіцієнт перебудови може бути дуже високий. Якби йшлося тільки про корабель, коефіцієнт був би близький до одиниці. Складніше з людьми. Екіпаж Магеллана, очевидно, ще зміг би освоїти парову техніку, але як би ці люди, котрі щиро вірили в догмати церкви, сприйняли світ без релігії?..

А зрештою, сучасна людина значно краще підготовлена до можливих змін. Ми змалку звикаємо до життя у мінливому світі. Тим паче це повинно бути властиве зореплавцям двадцять першого століття.

І все-таки це буде титанічна праця — ось так літати до зірок.

Я пригадую наївну фантастику. Автомати ведуть корабель… Екіпаж мирно дрімає в анабіозних ваннах; нехай швидше минає час… Повільно збігають марні роки… Повітряна куля на дві тисячі персон!

Все буде інакше.

Щоденна праця у стрімкому темпі, щоб не відстати від земного часу, щоб засвоїти і використати нові знання. Ось чому машина нагадала про гіпнопедію: потрібний максимум нових знань за хвилини. Скоріше всього це буде навіть не гіпнопедія. Звісно, не гіпнопедія: тут необхідні якісь ще не відкриті засоби навчання. І не лише навчання, а й взагалі засвоєння одержаної з Землі найрізноманітнішої інформації. Ці засоби повинні створити для космонавтів “ефект присутності”, якомога повніше зв’язати їх із мінливою Землею.

Дивовижний буде політ! Тепер навіть важко уявити.

Рік за роком перебудова корабля. Перебудова дослідницького обладнання. Короткі години відпочинку. Сеанси “телесну” (сьогодні ще нема відповідного терміна), коли за кілька хвилин людина переживає земний тиждень з його подіями, враженнями, новими знаннями…

Матеріали, зібрані на чужих планетах, не лежатимуть мертвим вантажем: постійно оновлювані знання забезпечать ланцюгову реакцію досліджень.

І коли такий корабель повернеться на Землю, здійснені екіпажем відкриття не виявляться застарілими. Вони будуть на рівні нового часу.

* * *

— Ось, бачиш, — Антена показує штамп на лівому задньому копитці ослика. — Артикул 2908, ціна 32 копійки. Без сумніву, ослик Іа мусить мати похмурий вигляд, але художня рада вирішила, що це зайве.

— Переходь до мене. У нас нема худради. Серйозно кажу. Переходь у мою лабораторію.

— Ні. Ну що я там робитиму?

— Та хоча б машини, що змінюються. Візьмеш для початку яку-небудь просту машину і…

— Ні. Я хочу займатися проблемою повернення. Конструкції, що змінюються, — лише частина цієї проблеми. Ти, будь ласка, не ображайся… Поглянь. Ось фронт науки, він посувається вперед, — Антена бере чашки для кави і показує, як це відбувається. — Можна рухатися з цим фронтом. А можна висадитись десантом десь далеко-далеко.

— І давно ти… висадився?

— Ні. Років з шість тому.

— А скільки треба чекати, поки фронт підійде?

Антена здивовано дивиться на мене.

— Не знаю… Яке це має значення?

Я нічого не відповідаю. Мені просто бракує сміливості сказати: “Ти далеко висадився, друже. Надто далеко від сьогоднішнього фронту науки. Мабуть, на відстані цілого життя”.

Антена по-своєму пояснює мою мовчанку і каже, що, звичайно, зроблено поки що мало.

— По суті, це лише краєчок ідеї, — веде далі він. — До повного вирішення проблеми ще дуже далеко. Як від простенького стробоскопа до “Латерни-магіки”. Ось, до речі, ще один приклад: кіно також розпочалося з іграшки, адже стробоскоп був дитячою іграшкою!..

Післязавтра я вилітаю в Прагу. Чому я про це подумав? Ах, так, “Латерна-магіка”. Що ж, на симпозіумі багато роботи, але “Латерну” я, мабуть, ще раз огляну. Я пригадую програму симпозіуму: так, на третій день можна буде викроїти час для “Латерни”.

— Та я ж тобі не доказав, — продовжує Антена. — На худраді мене запитують: “А хіба цей ваш Іа ніколи не був веселий?”. Я відповідаю: “Був. Одного разу він подумав, що у П’ятачка лише ошурки в голові та й ті, очевидно, потрапили туди помилково. Від цієї думки йому стало весело”. Ну, а вони мені кажуть…

* * *

Не так легко віднайти ослика. Він у глибині вітрини. Скромний сірий ослик, якого годі порівнювати з блискучими лакованими автомобілями і яскравими

Відгуки про книгу Зустріч з тайфуном - Юрій Нікітін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: