1Q84. Книга ІІ - Харукі Муракамі
Та от одного дня дівчину покарали. Того тижня їй наказали доглядати від ранку до вечора кількох кіз, але через домашнє завдання та інші обов'язки вона про них забула. Наступного ранку найстаршу сліпу козу знайшли охололою і мертвою. Дівчину покарали — на десять днів відлучили від громади.
Вважалося, що ця коза мала особливе значення для людей, але постаріла й через якусь хворобу висохла, як скіпка. Надії на те, що вона одужає, ніхто не мав, незалежно від того, доглядатимуть її чи ні. Її смерть була тільки питанням часу. Однак це не зменшило провини дівчини. Ішлося не лише про смерть кози, але й про те, що дівчина злегковажила обов'язком. Відлучення від громади вважалося найбільшою карою.
Дівчину замкнули разом з мертвою сліпою козою у невеликому старому погребі. Його називали «кімнатою для роздумів». За порушення законів громади винуватому давали змогу подумати над своїм переступом. Під час відлучення від громади ніхто з дівчиною не розмовляв. Вона мусила терпіти десять днів у повній мовчанці. Їй приносили мінімум води та їжі, а в самому погребі було темно, холодно й вогко. І відгонило мертвою козою. Двері замикалися ззовні, в кутку стояло відро для справляння природної нужди. Високо під стелею було віконце, з якого в погріб проникало світло сонця й місяця. Коли небо не заволікали хмари, на ньому видніло кілька зірок. Іншого світла не було. Лежачи на твердому матраці, покладеному на дерев'яну підлогу, й загорнувшись двома старими вовняними ковдрами, дівчина всю ніч тремтіла. Уже настав квітень, але ночі в горах залишалися холодними. Коли сутеніло, очі мертвої кози блищали відбитим світлом зірок. Від страху дівчина не могла заснути.
Уночі на третій день коза розтулила рота. Щось із середини його силоміць розштовхувало. І звідти вилізли маленькі люди. Всього шестеро. Коли вони вилазили, були заввишки десять сантиметрів, а коли стали на підлогу, то швидко, як гриби після дощу, виросли щонайбільше до шістдесяти сантиметрів. Самі назвали себе карликами.
«Щось схоже на „Білосніжку й сім гномів“, — подумала дівчина. У дитинстві батько читав їй цю казку. — Щоправда, одного не вистачає».
— Якщо треба сім, то можна так зробити, — сказав карлик низьким голосом. Здається, вони вміють читати її думки. Коли вона перерахувала, їх виявилося не шестеро, а семеро. Але дівчину це особливо не здивувало. Коли карлики вилізли з рота кози, правила в світі вже змінилися. Нема чого дивуватися, якщо тепер щось станеться.
— Чому ви вилізли з рота мертвої кози? — спитала дівчина. Вона помітила, що її голос звучить якось дивно. І манера говорити змінилася. Мабуть, тому, що три дні ні з ким не розмовляла.
— Бо її рот став каналом зв'язку, — відповів хрипкоголосий карлик. — Ми не помітили, що вона мертва, поки не прийшли сюди.
— Нам байдуже, це коза, кит чи квасоля. Лише б канал зв'язку був, — сказав різкоголосий карлик.
— Ти створила канал. Тому ми його спробували. Поцікавилися, куди ж він веде, — сказав низькоголосий карлик.
— Я створила канал, — сказала дівчина. І цього разу власний голос здався їй чужим.
— Ти зробила для нас добре діло, — сказав тихоголосий карлик.
Кілька карликів голосно погодилися.
— Ти не хочеш погратися з нами — плести повітряну личинку? — запитав інший карлик тенором.
— Бо саме для цього ми й прийшли сюди, — сказав інший карлик баритоном.
— Повітряну личинку? — спитала дівчина.
— Витягувати нитки з повітря й будувати з них оселю. Вона дуже швидко збільшується, — сказав Низькоголосий.
— Оселю для кого? — спитала дівчина.
— Незабаром зрозумієш, — сказав Баритон.
— Коли вийде, зрозумієш, — сказав Низькоголосий.
— Так-так! — вигукнув інший карлик.
— Я можу вам у цьому допомогти? — спитала дівчина.
— Звичайно, — відповів Хрипкоголосий.
— Ти зробила для нас добре діло. Попрацюймо разом, — сказав Тенор.
Коли дівчина набула певних навичок, то витягувати нитки з повітря виявилося не дуже важко. Позаяк вона спритно орудувала кінчиками пальців, то швидко навчилася виконувати цю роботу. Добре придивившись, помітила в повітрі різноманітні нитки.
— Правильно, роби саме так, — сказав Низькоголосий.
— Ти дуже розумна. Маєш добру пам'ять, — сказав Різкоголосий.
Карлики мали однакові обличчя, однаковий одяг і відрізнялися лише голосами.
Їхній одяг був звичайнісінький. Але, як не дивно, нічим не запам'ятовувався. Якщо відвернути від них погляд, то не вдавалося пригадати, який на них був одяг. Те саме можна сказати й про їхнє обличчя. Воно не було ні добрим, ні поганим. Звичайнісіньким. Якщо відвернути від нього погляд, то не вдавалося пригадати, яким воно було. Те саме стосується волосся. Воно не було ні довгим, ні коротким. Просто волоссям. Крім того, вони нічим не пахли.
Коли ніч кінчалася, півні співали й на сході розвиднювалося, семеро карликів припинили роботу й випросталися, а щойно розпочату білу повітряну личинку (вона досягала розмірів зайчика) заховали в кутку погреба так, щоб її не помітила людина, яка принесе їжу для дівчини.
— Настав ранок, — сказав Тихоголосий.
— Скінчилася ніч, — сказав Низькоголосий.
«З таких різноголосих карликів можна створити хор», — подумала дівчина.
— У нас немає пісні, — сказав Тенор.
— Так-так! — підтвердив карлик у ролі клакера.
Карлики, змалівши до десяти сантиметрів, посунули вервечкою назад у рот мертвої кози.
— Наступної ночі знову прийдемо, — сказав Тихоголосий перед тим, як закрився рот кози. — Про нас нікому не можна казати.
— Якщо скажеш, то станеться щось дуже неприємне, — додав Хрипкоголосий.
— Так-так! — підтвердив Клакер.
— Нікому не скажу, — пообіцяла дівчина.
Зрештою, якби вона й сказала, ніхто б їй, напевне, не повірив. Дорослі часто її сварили за висловлені думки. Казали, що в них нема різниці між фантазією і реальністю. Здається, вона мислила зовсім по-іншому, ніж решта людей. Дівчина не розуміла, що в ній таке погане. У всякому разі, про карликів краще нікому не розповідати.
Коли карлики зникли, а рот кози закрився, дівчина обшукала те місце, де вони заховали повітряну личинку, але нічого не знайшла. Видно, добре постаралися. Хоч скільки шукала, нічого не помітила в тісному погребі. Цікаво, куди це вони її запхали?
Після того, закутавшись у ковдру, дівчина заснула. Сон,
